Книги Українською Мовою » 💛 Фанфік » Коли засинає ліс, Черрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли засинає ліс, Черрі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли засинає ліс" автора Черрі. Жанр книги: 💛 Фанфік. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

— Не піду, матусю, — він зі сміхом ухиляється від удару Чана і, зрештою, сідає на лавку поруч з другом. Як то кажуть, в ногах правда нема, і міський транспорт від його стояння швидше не приїде. — Я не хочу бути ще одним ім'ям на дошці тих, хто загинув у цьому лісі.

Кріс лиш киває почувши його слова. Певно, він залишився задоволеним такою відповіддю. Далі розмова не йде, тому до прибуття автобуса хлопці сидять у приємній тиші. Дорогою до гуртожитку Синмін обдумує план своїх дій, бо він певен, що маєток є у лісі. Просто не захотів їм показатися, або ж вони пішли хибним шляхом. 

Та всі ці думки покидають голову втомленого парубка, коли він ввечері опиняється в теплому ліжку. І все-таки гарячий душ і ковдра — це найкраще, що придумало людство.

Засинаючи, Мін думає про те, що було б добре, якби він зміг опинитися у тому старовинному будинку і добряче дослідити там все. Було в ньому щось таке, що притягувало увагу хлопця і не відпускало, підігріваючи цікавість до цього місця. 

Як тільки Синмін провалюється у сон, то опиняється знову в лісі. Хтось кличе його так відчайдушно, що ноги самі несуть юнака у напрямку м'якого голосу. Він не йде, а біжить, пробираючись крізь колючі чагарники. Синмін відчуває, як гілки дряпають чутливу шкіру на обличчі та руках, але не зупиняється. Він підсвідомо розуміє, що повинен добратися до того, хто так сильно його потребує. Однак коли хлопець нарешті опиняється на великій галявині, то бачить посеред неї незнайомця, який стоїть до нього спиною. У нього дивний одяг. Ніби не з цієї епохи, що трохи дивує парубка. Але коли загадковий юнак обертається до нього, Мін різко прокидається. Розплющивши очі, Синміну хочеться закричати, бо він так і не зміг побачити обличчя того незнайомця. Також не дізнався, для чого той кликав його.

— Ти в порядку? — Кріс сонно тре очі на сусідньому ліжку. — Чому так різко підірвався?

— Просто поганий сон, не зважай, — відмахується, встаючи з ліжка. Йому потрібно випити води і трохи заспокоїтися, щоб привести свої думки до ладу.

— Якщо хочеш, то можеш лягти зі мною, — серйозно пропонує Чан, слідкуючи за хлопцем. — Я обійматиму тебе, щоб жодні кошмари не прийшли знову.

— Мені не три роки, — закочує очі. — Але я вдячний за цю пропозицію. Я справді ціную твою турботу, однак мені стане краще, якщо я просто вип'ю води. Тому можеш спокійно засинати.

— Дивись сам, — Чан повертається у лежаче положення, замотуючись у ковдру, неначе в кокон. Він солодко позіхає. — Якщо що, то моя пропозиція безлімітна протягом цілої ночі.

— Спи вже зі своїми пропозиціями, — Синмін хитає головою, виходячи на кухню. Однак думки про дивний сон ніяк не хочуть покинути його, аж до самого ранку.

Наступного дня Мін прокидається доволі пізно. Настільки, що не застає свого любого сусіда вдома. Але цей факт не те щоб засмучував його. Зовсім навпаки, Синмін вбачав у цьому можливість провести трохи часу на самоті з самим собою. Зрештою, після сніданку, який швидше можна було б назвати вечерею, юнак сідає за ноутбук, щоб шукати інформацію про той будинок. Проте окрім старих легенд і новин про тіла, які були в лісі, він нічого не знаходить. Хвилини перетворюються в години, а інтернет не видає жодних нових пошукових запитів. І коли Синмін вже втрачає надію щось знайти, удача все ж всміхається йому. Серед численних непотрібних статей парубок знаходить дуже стислу і коротку історію маєтку. З кожним прочитаним словом Мін нахиляється все ближче до екрана, ніби хоче всотати в себе кожну літеру, яку бачить.

Виявляється, маєток був побудований ще в далекому 1789 році на честь місцевого мецената Ян Чоніна. Фото цього чоловіка, на жаль, на сторінці не було. Він жив у цій величезній будівлі сам до кінця своїх днів. Не мав ані дітей, ані родичів, які б могли попіклуватися про дім по його смерті. Тому після його кончини маєток став власністю міста, яке через кілька століть зникло з лиця землі. Але загадковий будинок, схований за високими деревами, вистояв проти всіх незгод, і стоїть до сих пір.

Інформації мало, однак це краще ніж нічого, і дає надію на те, що Мін все ж добереться до нього. Він повинен, інакше ніколи не пробачить собі, що впустив таку можливість. Взагалі, треба запитати в Кріса, коли він вільний, щоб поїхати до того лісу знову. Та цього разу Мін не буде таким легковажним і врахує всі аспекти перед подорожжю до загадкової місцини.

Чан повертається десь за пів години після того, як втомлений Синмін закриває кришку ноутбука. Хлопець знає, що зробив все що міг, але він чомусь певен, що не дізнався найважливішого. Однак знайти більше ніж ту коротку статтю не зміг.

— Ти знову просидів весь час за ноутом, — дорікає друг, сідаючи на своє ліжко. — І що, знайшов щось цікаве?

— Нічого важливого, — відмахується, скануючи пронизливим поглядом щасливе обличчя Кріса. — А в тебе, як я бачу, все пройшло добре.

— Звісно, — він мало не стрибає від радості, нагадуючи Синміну великого золотого ретривера. — Ти уявляєш, Бін пам'ятав мене. Він такий: "О, ми вже не вперше зустрічаємося". Я думав, що помру там прямо на місці.

— Не вмер і добре, — не злісно пирхає Синмін, а Чан відразу надувається, складаючи руки на грудях.

— А я от, наприклад, маю важливу інформацію про той закинутий дім. І вона, між іншим, дуже цінна, — він явно ображений, про це каже його тон і поза. — Однак тепер я не поділюся нею з тобою бо... Не хочу. От так.

— І де ти її здобув? На фан-зустрічі? — Синміну не вдається стримати свого саркастичного тону. Бо слова друга звучать як повна маячня.

— У мене є свої джерела, — він задирає підборіддя, відвертаючись від Міна. — Взагалі, я зустрів свого знайомого, який живе у містечку неподалік лісу.

— Серйозно?! — юнак сідає біля Кріса, хапаючись долонями за його лікоть. — Розкажи мені, будь ласка. Вибач, це було грубо з мого боку говорити щось подібне, тому поділися інформацією.

— Ага, то тепер вже вибач, — хлопець сяє переможною усмішкою, але, схоже, благальне обличчя Синміна переконує його продовжити свою розповідь. — Добре, добре. Коротше, та дорога, якою ми йшли вперше, набагато довша від тої, яка є в місті. Не дивись на мене так, я теж не знав про існування другої, до сьогодні. Тому варто йти коротшою стежкою, яка точно веде до будинку. Але, звісно, ніхто з місцевих з нами не піде через ті всі речі, що трапилися в лісі. Тому доведеться розбиратися самим, або ж шукати інше місце для фото.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли засинає ліс, Черрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли засинає ліс, Черрі"