Читати книгу - "Коли засинає ліс, Черрі"

— Гей! Почекай на мене, я ж загублюся у всіх цих коридорах, — юнак поспішає за ним і ледь втримується від того, щоб не схопити Чоніна за край сорочки.

— Коли ти тільки прийшов, то був у рази сміливішим, — тихо хмикає, піднімаючись сходами, які Синмін не помітив раніше. — Сам йшов шукати кухню.

— Я ж не знав, що це лабіринт, а не будинок, — бурчить, намагаючись не спіткнутися у напівтемряві. — Чому ти не встановиш більше світильників на стінах? Тут практично нічого не видно.

— Бо мені подобається темрява. Плюс, платіжки за світло тоді прийдуть просто скажені, — обурюється Чонін, коли вони виходять у більш освітлений коридор.

— Хто тобі сюди платіжки носить?! — у Синміна очі на лоба лізуть. — Чи всі ті тіла, то були поштарі?

— Мені онлайн приходять, Боже, — він закочує очі. — Ти ніби в середньовіччі живеш.

— І це говорить мені людина, яка мешкає у будинку, збудованому в 17 столітті, — не втримується від шпильки Мін, але різко закриває рота зустрівшись поглядом із незадоволеним парубком. 

Чонін мовчки відкриває важкі двері, впускаючи Синміна у велику, темну вітальню. За кілька хвилин вмикається автоматичне світло, розганяючи пітьму, але тепла воно не додає, а от камін, який Чонін розпалює, однозначно покращує атмосферу. Мін, ніби замерзлий до півсмерті, біжить до вогню, гріючи руки. І тільки тоді, коли присідає біля потріскуючих дров, помічає телевізор, що висить над каміном.

— І ти скаржився, що маєш принести ноут, якщо в тебе тут ціла плазма?! — він обурено тицяє пальцем у великий екран, але Чонін вдає, що не чує його, вмикаючи телевізор.

Синмін думає, що життя дуже дивне. Він просто хотів зробити фото старого маєтку і побачити, який він всередині, а натомість зустрів привабливого і загадкового хлопця, з яким зараз дивитиметься фільм. І не те щоб така ситуація його не влаштовувала, просто трішки шкода, що зранку їм доведеться попрощатися.

— Я сподіваюся, ти не вмикаєш жахастик, — він нарешті вирівнюється і йде до дивану, де сидить мовчазний Чонін. — Ти вирішив мене ігнорувати?

— Ні, — просто каже юнак, зосередившись на пошуку.

— Це відповідь на всі питання? — Синмін не може стримати усмішки, що сама собою розпливається на його обличчі. Чонін надзвичайно милий, коли сконцентрований на чомусь.

— Слухай, — чорнявий парубок відривається від екрана, — дай мені знайти фільм, і тоді поговоримо, бо я не можу слухати тебе і паралельно шукати щось.

— То ти небагатофункціональна людина...

— Я не людина, ну скільки казати! — Чонін аж підстрибує на місці, змушуючи парубка здригнутися від несподіванки.

— Та чого ти так нервуєшся? — Синмін підіймає долоні вгору. — Хочеш думати, що дракула, добре. Я ж нічого не маю проти.

Чонін лиш пирхкає на його слова, повертаючись до пошуків фільму, зрештою зупиняючи свій вибір на якійсь новій мелодрамі. Синмін дуже дивується, але вирішує промовчати і дивитися кіно, бо опинитися надворі йому не дуже хотілося. Потріскування дров і теплий плед, який Мін знайшов на дивані, розтоплюють атмосферу між ними. Але мовчати юнак довго не міг.

— Я хотів спитати?

— М? — Чонін навіть не повертається до нього, віддаючи всю свою увагу картині, що бачить на екрані.

— Звідки у гущавині лісу інтернет? — це питання і справді мучило юнака, відколи він переступив поріг цього дому. — Мені справді цікаво.

— У сусідів краду, — й надалі не відриваючись від перегляду, відповідає парубок.

— Ага, то ти вампір, кілер і на додачу злодій, — він загинає пальці, перелічуючи. — Гаразд, я запишу, щоб не забути, — Синмін ледь стримується, щоб не засміятися, спостерігаючи, як різко емоції змінюються на обличчі хлопця.

— Ти не можеш просто мовчки дивитися фільм? — Чонін нарешті обертається до нього. — Чому в тебе виникає стільки питань?

— Бо я ніколи раніше не був у такому цікавому місці, — знизує плечима, підсуваючись трохи ближче до хлопця. — Плюс це кіно не таке вже й цікаве, — він спокусливо всміхається. — Біля мене є дещо набагато цікавіше.

Мін очікує обурення чи ігнору, але аж ніяк не того, що Чонін просто закриє його обличчя рукою, відсуваючись настільки, наскільки цього дозволяє диван. Він опускає долоню додолу і, дивлячись у здивовані очі Синміна, бурчить:

— Чому ти продовжуєш фліртувати зі мною? Ми бачимося вперше в житті.

— І можливо востаннє, — киває на знак згоди Мін. — Саме це і є причиною. Ти привабливий і подобаєшся мені, чого гріха таїти. Тому я вбачаю у цьому можливість гарно розважитися вдвох, а ти хіба ні?

— Не думаю, що це гарна ідея, — очі парубка незвично блищать у напівтемряві кімнати, зачаровуючи Синміна.

Він несвідомо затамовує подих, роздивляючись різнокольорові вогники, що відблискують у темних очах Чоніна. Є щось у цьому хлопці такого, що притягує Синміна, як магніт. Міну хочеться дізнатися про нього більше, розкрити для себе таємниці цього парубка. Він знає, що вони більше не побачаться, і це підігріває інтерес Синміна ще більше.

Він схиляється ближче, допоки герої на екрані зливаються у солодкому поцілунку. Однак Чонін, ніби зачарований, слідкує за ним і не відступає ані на міліметр. Здається, це зелене світло для Міна, і він був би повним дурнем, якби не скористався цією можливістю.

— Ти хочеш поцілувати мене? — Синмін може відчути його гаряче дихання на своїх обвітрених губах.

— Дуже, — він зволожує вуста язиком. — Ти дозволиш мені?

— Я люблю кусатися, — Чонін легко відтягує зубами нижню губу Синміна, прокушуючи її до крові. — Ти ж не проти?

— Лише якщо ти зализуватимеш мої рани, — юнак всміхається, розділяючи мізерну відстань між ними.

Чужі вуста такі м'які, як Синмін собі й уявляв. Він смакує цей поцілунок, як найвишуканішу страву, зариваючись пальцями у темні пасма волосся. Повільний темп, що чергується з легкими укусами, дуже швидко набридає Чоніну, тому він поглиблює поцілунок, всідаючись на стегна Міна. Його холодні пальці, що міцно стискали талію хлопця, обережно піднімають футболку. Синмін здригається, відчуваючи чужі руки на своїй розпаленій шкірі. Він несвідомо скиглить у поцілунок, змушуючи Чоніна всміхнутися.