Читати книгу - "Коли засинає ліс, Черрі"

— О, це вже ні, — відрізає Синмін, серйозно дивлячись на друга. — Я хочу фото лише цього маєтку і ніякого іншого. Це вже справа чисто наукової цікавості.

— Ой, бляха, кому ти розказуєш, — юнак відчуває несильний тичок у бік. — Полазити всередині тої хати ти хочеш, та й все. Науковий інтерес, аякже, — Чан відкрито кепкує з нього, але Мін знає, що він робить це не зі злості. Тому лиш закочує очі на слова друга.

— Це вже нюанси, — Синмін всміхається прямуючи до робочого столу. — Нам потрібно знайти найближчі рейси до сусіднього містечка, щоб...

— Чекай, чекай, — не дає йому закінчити Кріс. — Я не матиму цього тижня часу, бо підробіток і навчання зжеруть його повністю. Тому краще плануй все через тиждень, бо в мене тоді будуть вільні дні.

— Якщо їх не буде, я поїду туди сам, — Синмін загрозливо тицяє ручкою у бік Чана, розвертаючись на кріслі. — Я не жартую, Крісе.

— Знаю, тому постараюся знайти час на цю подорож, а ти краще не зациклюйся на одному будинку і знайди ще варіанти, — виставлена вперед долоня не дозволяє Синміну висловити все його обурення. — Послухай мене, професор не чекатиме поки ти знайдеш той загадковий будинок. Тому коли у тебе буде вільна хвилинка, пофотографуй кілька тих, які вже бачив в неті. Завжди краще мати декілька варіантів про запас, аніж один, і той не надійний.

— Добре, добре, — буркоче, обертаючись обличчям до відкритого ноутбука. Зрештою, Синмін зберігає сайти з тими закинутими будинками, які просто знайти у цьому місті.

Дні змінюються днями, і час пролітає занадто швидко. Мін, як завжди, ходить на навчання, а після — йде робити знімки, які абсолютно не зачіпають його самого. Він не відчуває у них душі, а вона повинна там бути, щоб передати атмосферу. Навіть якщо це для незначного проєкту, Синмін хоче бути задоволеним проробленою роботою. Саме тому він чекає можливості, щоб поїхати до лісу знову. Адже таємничий юнак з'являється у його снах із завидною регулярністю. Не те щоб Мін був проти, просто... Це дивно і зовсім трохи лячно. Плюс часу до здачі проєкту залишилося не так і багато, тому треба поспішати.

— Ти серйозно?! — він ледь вогнем не дихає, слухаючи виправдання Кріса.

— Міне, мені справді дуже шкода, — обличчя друга настільки жалісливе, що Синмін не може ображатися, як би не хотів. Бо знає, що Чан не навмисно відмовляє йому. — На роботі звільнився новенький, і я з Мінхо махаюся з усім самотужки.

— Я розумію, — він нервово розбурхує своє волосся, розходжуючи по кімнаті. — Але мене час підтискає, тому...

— Ні, ти не можеш піти сам! — різкий голос змушує Міна зупинитися. Він шоковано витріщається на схвильованого Кріса. — Вибач, я не хотів бути грубим. Та послухай мене, не йди сам. Ти не орієнтуєшся в лісі і легко можеш заблукати. Плюс ті всі загиблі, які там були, лякають мене.

— Я візьму з собою все необхідне до лісу, — Синмін сідає поруч з хлопцем, який місця собі не знаходить. — І повернуся до заходу сонця, Чане. Не накручуйся, будь ласка. Такі люди, як я, так просто не вмирають.

— Ти майстер заспокоювати, — буркоче парубок, але Мін бачить, як він розслабляється. — Не відповідатимеш на дзвінки – і я тебе з-під землі дістану, ясно?

— Ясно, ясно, — відмахується від нього Синмін, намагаючись проігнорувати тепле почуття, яке розповзається у грудях після такої турботи з боку кращого друга. — Ти мені краще скажи, як в тебе справи з Мінхо?

— А що з ним? — Кріс в нерозумінні хмурить брови.

— Хіба він не натякав тобі на побачення? — розгубленість розповзається обличчям Чана, але після секундної павзи він починає сміятися. — Що таке? Я щось не так сказав?

— Боже, Синміне, я ще кращої вигадки в житті не чув, — Кріс витирає сльози, що виступили на очах. — Не заперечую, Мінхо сексі, і дуже привабливий хлопець, але він вже п'ять чи шість років у стосунках з нашим менеджером Джісоном. Вони знайомі з дитинства, а в підлітковому віці почали зустрічатися. Тому мені нічого не світить.

— Може твоя доля Со Чанбін. Хто його знає, — Синмін намагається якось розвіяти незручну атмосферу між ними.

— Ага, а я тоді президент, — Чан не втримується від їдкого коментаря, і Мін як ніхто впевнений, що це вплив їхнього спільного проживання. З ким поведешся, від того й наберешся. — Я вже давно перестав вірити в казки, і розумію, що Чанбіна як людину не знаю взагалі. Проте не заперечую, що хотів би познайомитися з ним ближче.

— Стань його сталкером. Визнач, де він живе. Проберись до нього додому, а коли він прийде, скажи, що ти закоханий у нього по самі вуха, — Синмін з усіх сил намагається не засміятися, серйозно даючи Крісу поради.

— Ти мене ще ніколи так не лякав, як зараз, Кім Синміне, — він вибухає гучним сміхом, коли Чан відсувається від нього настільки, наскільки це дозволяє ліжко.

— Не будь таким, — легко штовхає хлопця в плече. — Я можу нарити на нього інформацію. Тільки дай мені день-два.

— А я можу порадити тобі припинити говорити дурниці і піти спати, — юнак безсовісно виштовхує Синміна зі свого ліжка.

— Безсердечний. Я тобі допомогу пропоную, а ти, — парубок влягається на своєму ліжку, підбиваючи ковдру під ноги. Бо він ненавидить мерзнути.

— Будь завтра обережним, — просить Кріс геть сонним голосом.

— Я не дитина...

— Але завжди влазиш в якусь дупу, — тихо сміється юнак. — Не заперечуй, бо сам знаєш, що я маю рацію.

— Добре, обіцяю, що буду обережним і не лізтиму на рожен, — він не може приховати своє бурчання. — Та сам знаєш, яке життя дивне.

Відповіді Синмін так і не отримує, лише чує тихе сопіння з боку Кріса. Сам же юнак довго крутиться в ліжку в передчутті чогось справді грандіозного. Мін знову відчуває себе десятирічним хлопчиком, який збирається залізти до нового закинутого будинку. Адреналін в його крові аж зашкалює, змушуючи серце парубка гупати в грудях. Зрештою, він засинає під ранок, і просипає будильник.