Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

Руфін

Я б не просив тебе покинуть віру,

лише не виставлятися прилюдно,

не наражатися на небезпечність.

Прісцілла

Чи добре ти збагнув, що ти говориш?

Здається, ні, а то б ти сам дійшов

до того слова, що сказав апостол:

«Без діла віра мертва».

Руфін

Я те знаю.

Не раджу й сам я кидати того,

що справді доброго є в християнстві:

добро чинити, вбогих наділяти

і мати милосердя над рабами.

З маєтків наших я тобі нічого

не бороню й ніколи не спитав би,

куди та на що гроші витрачаєш.

В господі нашій старшого немає

над нас самих - то хто ж би приневолив

тебе пенатам нашим поклонятись,

коли вже ти втеряла віру в них?

Була б ти «вірна», чесна і безпечна…

Прісцілла

(переймає)

Такою можна буть хіба в раю,

я ж на землі живу, та ще й у Римі.

Яка ж то «вірність» буде, що пенатам

не поклонюсь я вдома, а прилюдно

з матронами піду богам служити,

як вимагає давній римський звичай?

Хто сміє звичай той ламать прилюдно,

крім християн? По чім же й пізнають

найбільше нас? Таж тільки християни

одвагу мають виявляти щиро

свої думки.

Руфін

(сумно)

Се правда.

Прісцілла

Не одна з нас

від того починала, що ти радиш,

але служити двом богам не можна,

а надто в ті часи, коли господь

свою пшеницю віє серед току

великого. Не можу я полинуть

легенькою половою по вітру

погожому в безпечний тихий захист

тоді, коли зерном важким, достиглим

брати мої покірно ляжуть долі

і будуть всі покладені під жорна

на муку тяжку, щоб зробитись хлібом

тим, що дає життя правдивій вірі.

З яким чолом та й як се я подам

таємну поміч, скриту під полою,

братам в той час, як на гучній арені

їх спів заглушать і затоплять кров’ю

леви та леопарди? Чи ж не більше

було б їм помочі, якби мій голос

хоч на хвилину довше всім до слуху

слова святі й правдиві подавав?

Якби моя рука дала стискання

в остатній час замученому вкупі?

Чи можу я таку велику службу

на гроші перевести? Що всі жертви,

коли любов жива у схові скніє,

а світло правди гасне, бо накрите?

Скажи, якби твої всі друзі йшли

за рідний край вмирать на бойовиську,

щоб одвернуть од Риму наглу згубу,

а ти б сидів безпечно в себе дома,

охочого найнявши замість себе

та давши дар у військову скарбницю,

чи ти б себе за чесного вважав?

Руфін

Запевне, ні!

(З подивом, повним пошани, дивиться на жінку.)

Уперше зрозумів я,

що як то тяжко склавши руки ждати,

чи вернеться одважний друг додому

з такого бою, де немає місця

тому, хто стать під корогву не може…

Мов ганьба, так гнітить оця тривога

бездільна і безсила!..

Прісцілла

Ще зарані

так турбуватись. Може, вся та справа

розвіється, немов лихий туман.

От, може, завтра знайдеться дитинка,-

ми всі про се молитись будем ревне.

Руфін

І я так сподіваюсь… А молитись

не маю я кому…

(Задумується. Погляд його з глибокою тугою звертається в далечінь.)

Мовчання.

Прісцілла

(кладе руку йому на плече)

Руфіне, любий,

про що ти думаєш?

Руфін

(стенувся)

Не знаю… так…

Повіяв вітер від садів з-над Тібру,

запахло цвітом… пташка обізвалась

досвітнім співом… Я згадав той сад

на віллі в твого батька - першу весну

з тобою вкупі там перебував я…

Така була тоді весна лагідна:

в рожевому й злотистому серпанку

стояли всі мімози, анемони,

як ті метелики в траві леліли

і мов збиралися злетіти вгору…

Ти так любила їх, так обережно

віночки вміла плести з їх, а я

бажав, щоб зацвіли скоріш гранати:

«Уквітчаю тебе вогнем!» - казав я…

І не судилось,- я в похід подався,

а ти пішла тим часом в християни…

Замість гранат блиснуло межи нами

меча Христового жорстоке лезо.

І щастя, й спокій розрубало враз.

(Замовкає і низько схиляє голову на руки.)

У Прісцілли мовчазна му́ка на обличчі.

Особи II дії

Руфін.

Прісцілла.

Кней Люцій - молодий оптимат християнин, приятель Руфіновий.

Круста - римлянин, паразит і донощик (delator)

Християни:

Нартал - африканець, відпущеник Люцієвий

Єпископ

Диякон

Теофіл - пресвітер

Фавстін-Редівівус, Негріна-Рената - заручена пара, обоє християни, прості, але заможні

Аквіла-раб

Флегон, Урбан, Фортунат - ремісники

Парвус

Центуріон. Вігіли. Раби: християни і християнки.

Садок перед домом Руфіновим. Широка, обсаджена кипарисами стежка веде до дверей в літній триклініум на розі двоповерхового дому. Двері ті, зроблені широкою аркою, настежи розчинені, так що крізь них видно середину хати з гарною мозаїкою і фресками по стінах. Саме проти дверей над столом, обставленим лавами-ліжками, приходиться фреска, що ілюструє міф про Адоніса 29 та Венеру: ранений Адоніс конає, схилившись на коліна до богині, а край ніг Венериних цвіте кривавої барви квітка, що виросла з крові Адонісової. Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса, його підземну мандрівку по царству тіней і його воскресіння в постаті Діоніса, оточеного хорами