Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Ми знали, що є якісь можливості впливу на рабів на відстані, але все це поза колом посвячених добре замовчується і вуалюється.

Корнель, проходячи, легенько стукає пальцем по пульту, хлопець вигинається, але вплив короткий, і він залишається в тій же позі. Здається, чую хрускіт зубів. Що ж, що мені робити?!

– Дякую! – виглядаю як можна більш задоволеною, ледь стримуюсь від бажання підштовхнути дорогоцінного гостя під квадратний зад, але він і сам вже йде до виходу. Яке щастя, що не вимагає, щоб я при ньому експериментувала.

Кілька хвилин стою біля дверей, беручи себе в руки, справляюся з непроханими сльозами і посилено міркую, що робити далі. Після повертаюся до свого несподівано надбаного майна.

Хлопець так і стоїть на колінах посеред вітальні. Темне скуйовджене волосся, темно-карі очі, худий – напевно, не годували останні дні, та й раніше не панькали. Добре, хоч відмили. Звідки ж ти, нещастя, на мою голову? І як мені з ним поводитися? Перше завдання, я ж можу викрити себе на раз... хто його знає? А раптом спеціально підіслали?

Беру в руки пульт, роздивляюся, покрутивши. Хлопець стискується, погляд стає зацькованим. Авжеж, гарні кнопки, інструкцію читати страшно – гострий біль, ниючий біль, ефект батога (передається безпосередньо в мозок, відчуття не відрізняються від справжніх, але слідів не залишає), і все більш і більш садистські. Як же можна, жива ж людина!

Акуратно кладу пульт на столик – усе одно він включається лише дотиком пальця вільної людини, а якщо попадає в руки рабу, за яким закріплений, стає розпеченим. Хоча, розробники радили підключити до загальнобудинкової комунікаційній системи, для перекладу на мислене управління, а сам пульт тримати в сейфі, новий коштує купу грошей. Але я в жодному разі не збираюся ним користуватися.

– Підіймайся, – зітхаю. – Потім...

Не встигаю договорити – його очі робляться зовсім нещасними і нерозуміючими, він низько схиляється, торкаючись лобом підлоги.

– М-мм... – заглядаю в папери, – Антере, ти чого? Підіймайся, кажу...

– Вибачте дурного раба, пані... Я не розумію, чого ви чекаєте... – піднімає голову, ніби сподіваючись щось з'ясувати.

– Я вже не знаю, як сказати ясніше. «Підіймайся» – це протилежне «лягай».

– Я розумію, що ви хочете влаштувати мені перевірку, господинє, тільки краще вже відразу зачитайте список обов'язків. Я буду неухильно їх виконувати.

Ах ось воно що. Мабуть, попередні господарі спочатку дивилися, що він зробить, а вже після повідомляли, як сильно він помилився і чого робити не варто.

– Послухай, – крокую до нього, маючи намір підвести, однак він вчіпляється в мої ноги і починає їх цілувати.

– Ти що витворяєш? – від несподіванки відскакую, здається, ненавмисно вдаривши його. От чорт, не хотіла ж!

Він піднімає було руку, але не сміє витирати губи і знову схиляється:

– Пробачте, пробачте мене, пані!

Хлопця відчутно трясе, схоже, не на жарт боїться розправи. Що ж потрібно зробити з людиною, щоб перетворити її в ЦЕ? Вибачення у відповідь застряє в горлі.

– Ану встань на ноги! – гаркаю.