Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Кінна-Тіате, столиця Недоре, Золота імперія

Ранок видався туманним та холодним. Разом з Йорунн та герцогом вирушив також Ульф. Здається, він єдиний з усіх добре виспався та перебував у гарному настрої. Хальвард був зосереджений і задумливий, Йорунн виглядала скутою і настороженою. На стайні дівчині підвели конячку з досить короткою гривою. Невисока і спокійна сіра красуня навіть не стала принюхуватися до нової вершниці й покірно дала оглянути сідло та попругу. Вона нічим не нагадувала гордовиту Крісгі, і, мабуть, зараз Йорунн була навіть цьому рада.

Хальвард осідлав свого чорного жеребця сам, Ульф обрав буру кобилу з міцними ногами, зовсім не схожу на звичних статних скакунів гвардійців.

— Не хочу зламати собі шию в горах, — пояснив він, перехопивши здивований погляд Йорунн. — Вікіті гарна і витривала, вона, як ніхто, відчуває сипкі дороги та не боїться крутих схилів. — Він поплескав кобилу по шиї й підвівся у сідло. — Уперед, якщо пощастить, побачиш, як сонце встає над горами.

Вони втрьох виїхали через одні з бічних воріт у верхньому ярусі. Павитель рухався першим, за ним Чорний Вовк, Йорунн — наприкінці, намагаючись запам'ятати шлях. Дорога швидко стала крутою і вузькою, почала петляти, огинаючи величезні валуни, і нарешті перетворилася на невелику стежку. 

За годину повільного підйому нескінченними поворотами побачили яскраве сонячне світло попереду. Воно розливалося по молочній пелені, перетворюючи її на дивне сяюче покривало. Позаду на стежку падали синьо-бузкові тіні, обрамлені райдужним світінням.

— Це не туман, — здивовано промовила Йорунн. — Це хмари!

Коли порив вітру відігнав останні вологі клапті, вершники виринули у яскравий весняний день. Над головами розливалася блакить чистого безкрайого неба, а під ногами стелилося пухнасте біло-рожеве море. Воно погойдувалося, сповзаючи з гірських плечей униз, у долину, наполовину приховану м'яким покривом. У проріхи між хмарами проглядали оброблені поля в яскравих візерунках світла і тіні. 

Стежка вперлася в широкий кам'янистий майданчик, ніби спеціально висічений у скелях таким чином, щоб було видно місто та долину. Хальвард спішився і відпустив свого скакуна гуляти трав'янистим схилом, інші без вагань зробили те саме.

— Дивись, — Ульф Ньорд торкнувся Йорунн за рукав, привертаючи увагу до ледь помітних на такій відстані темних силуетів на гірських вершинах. — Дозорні вежі Недоре. Вони показують межі наших земель. Там, — він махнув рукою у бік гір праворуч, — проходить ущелина річки Лондлі, за нею починаються ліси. А там, — він указав на ледь помітну у мареві гряду округлих вершин, що оперізували обрій за лісом на півдні, — Сірі перевали, за ними починаються Золоті Землі імператорів. Багато років тому тут розташовувався старовинний оглядовий майданчик та спостережний пост. Вартові, що несли службу, передавали світлові сигнали й попереджали про напад ворогів. Потім імперія об'єдналася, кордон став непотрібним, вежі занепали. Зараз вони — лише пам'ять.

— Але що ми тут робимо?

— Підіймайся сюди, — гукнув її Хальвард.

Йорунн озирнулася і побачила, що трохи вище в скелястому уступі висічені сходинки. Старі й потріскані, вони закінчувалися біля старовинних руїн заввишки по коліно, певне, залишків укріплень. Герцог чекав там.

— Подивися, — він опустився навколішки й приклав руку до сірого каменю. — Це одна з найдавніших жил, відзначених магами вогню. Тут, — його долоня ковзала по ледь помітним залишкам малюнка, в якому дівчина розрізнила ті ж візерунки, якими був вишитий його плащ, — було одне з найперших святилищ, збудованих стихійними магами, старший за нього тільки Тіньовий храм під замком. Дай мені руку.

Йорунн опустилася навколішки поряд із правителем, і Хальвард поклав її долоню на плити. Його дотик був швидкоплинним і зовсім не значущим, але Йорунн все одно ледь не подалася назад, несвідомо уникаючи контакту з магічним полум’ям в його руках.

— Відчуваєш?

Їй довелося зробити суттєве зусилля, щоб викинути з голови сторонні думки й зосередитися. Спочатку плити здалися просто нагрітими сонцем, але потім Йорунн зрозуміла, що тепло йде від ліній, вибитих у камені. Там, де малюнок зберігся краще, поверхня була практично гарячою. Браслет на зап'ясті почав відчутно нагріватись.

Піднявши рукав, Йорунн з подивом побачила, як по крученому обручі пробігають сполохи світла. Потім ніби щось заворушилося у неї всередині, і по венах побігло таке ж свічення. Воно починалося у пальцях і просочувалося аж до ліктів, змушуючи долоні м'яко спалахувати й гаснути в такт биття серця. Хальвард підвівся і відійшов їй за спину, поклавши важкі долоні на дівочі плечі.

Йорунн зчепила зуби, дуже вже це нагадувало той страшний момент у Вітахольмі. Але перш ніж вона встигла попросити Хальварда прибрати руки, з його пальців прямо крізь неї потекла вогненна магія. Тілом прокотилася хвиля жару й абсолютно неочікуваної легкості. Разючої, манливої й лячної одночасно. Це відчуття здалося настільки всеосяжним і якимось незрозуміло-правильним, що слова та заперечення розтанули самі по собі. Йорунн прикрила очі й вдихнула на повні груди, насолоджуючись моментом.

— Це не просто старовинне місце, — голос Хальварда здавався відлунням її власних думок, тільки давно і надійно замкнених у далеких куточках пам'яті. Тих, про яких не пам'ятає розум, але пам'ятає тіло. — Воно концентрує сили, дозволяючи спрямовувати енергію, фокусувати її. Сиди спокійно та не відривай руки від землі. Зараз ти не вмієш керувати даром у собі, тому я стримую твою енергію і контролюю її перебіг, надаю йому форму. Згодом ти навчишся робити це самостійно, не завдаючи шкоди ні собі, ні іншим. А поки що подивися ще раз у долину.

Вона слухняно перевела погляд на біле море, що лежало за краєм урвища. Хмари так само неквапливо і велично пливли внизу, але крізь них якимось незрозумілим чином проступили обриси міста, будинків і навіть людей на вулицях, ніби Йорунн розглядала світ крізь вигнуте скло. На відстані — на полях і на гірських схилах — спалахнули кольорові блискавиці. Одні були білими, майже непомітними у сонячний день, інші – червоними, зеленими та синіми. Вони спалахували, наливаючись силою, і одразу згасали, щоб через секунду спалахнути знову.