Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Давай залишимось ніким, Елла Савицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

999
0
12.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давай залишимось ніким" автора Елла Савицька. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 116
Перейти на сторінку:

Усередині мене все натягується. Дзвенить. Електризується. Я ще ніколи не знайомив нікого зі своєю матір'ю. Її навіть мої друзі з інтернату не бачили жодного разу. Спочатку я сердився на неї і ігнорував, думав забуду, якщо перестану з'являтися вдома, але не забув. Їздив, перевіряв як вона там, чи жива. Потім просто було соромно хоча б комусь показати ту подобу людини, яку вона являла собою. А коли вона почала лікуватися, я виріс. Зрозумів, що не особливо це і потрібно ані мені, ані кому б там не було ще.

А сьогодні раптом захотілося. Щоб дві найважливіші людини в моєму житті познайомились.

Олівія стискає протягнуту тонку руку.

- Рада з вами познайомитися.

Обіймаю її за талію, притискаючи до себе. Маленька відразу обплітає мій торс руками, але погляду від мами не відводить. Вони обидві виглядають настороженими та нерішучими.

- Вирішили заскочити до тебе і завести трохи фруктів. Ти як, мамо?

Підштовхую Олівію до лави, що стоїть біля столу, і ми всі разом за нього сідаємо. Мама сідає навпроти.

- Я добре, синку. Сьогодні нам давали запіканку мою улюблену. Ти ж знаєш, як я щоразу чекаю її. Потрібно буде знайти рецепт і згадати як її готувати. Може, й тебе пригощу. Вас, - осікається, продовжуючи з цікавістю розглядати Олівію. - Ти вмієш готувати запіканку? Сирну.

- Ні, - заперечливо хитає головою моя дівчинка, - буду рада спробувати Вашу.

Обличчя мами в секунду світлішає, ніби це було дуже важливо для неї.

- Я зроблю, - обіцяє вона, активно хитаючи головою, - тепер точно зроблю! До речі, Скайлере, я тобі зв'язала дещо. - Схаменувшись, вона тягнеться до пакета, який принесла з собою, і дістає звідти в'язаний шарф сірого кольору. - Ось, - простягає мені трохи тремтячими руками, - я сподіваюся, тобі сподобається.

Беру м'яку річ великої в'язки і впадаю у легкий ступор. Вона ще ніколи не робила нічого для мене. Точніше, у дитинстві, можливо, робила, але я цього не пам'ятаю. У грудях тісно стає. І нехай я не ношу шарфів, зараз це не відіграє ролі. Стискаю пряжу в кулаку.

- Дуже гарний, - захоплено простягає Олівія і проводить пальцями по товстих сірих нитках, - я раніше теж в'язала. Ляльці якось сукню зробила, коли мені років дванадцять було. Собі мітенки та братові шкарпетки. Він, правда, носив їх тільки по дому, бо ну самі розумієте - хлопцеві п'ятнадцять, а треба тягати в'язані шкарпетки, - хихикає вона, викликаючи у мами широку теплу усмішку, - але я його змушувала. Канючила, мовляв, я так старалася, а ти не носиш. Ось йому й доводилось.

На секунду представляю Зака ​​у в'язаних шкарпетках і видаю смішок. Так, ця дівчинка вміє вмовляти.

Розрядивши трохи атмосферу, Олівія замовкає, переводячи на мене погляд, і мама робить те саме. У них стільки очікування, що я гублюсь.

- Тобі подобається? Якщо що, я не буду канючити, щоб носив. Обіцяю.

І знову усміхається. Скільки разів за останні сім років вона посміхалась? Я вже не пам'ятаю. А зараз сяє вся і очі переводить з мене на Олівію та назад. Не ховає його, як до цього. І провини у них немає. Тільки неприкрита цікавість і милування нами.

- Подобається, мамо. Дякую, - киваю, бо для неї це важливо.

Та що там, це й для мене важливо. Хоч я досі відмовляюся вірити, що такий її стан надовго, щоразу побоюючись, що після її виписки все повернеться на круги свої, але зараз я тихо радію. Хоча б про те, що мені тепер буде що згадати, якщо...

- Я дуже рада. - Складає вона руки разом, а очі наповнюються сльозами. - Давно ви разом, діти? - Запитує вона з цікавістю.

– Не дуже, – відповідає Олівія, – але плануємо надовго.

- Серйозно? - Злегка підсмикую її я.

- Ще б пак! Навіть не сумнівайся!

Хмикаю, втикаючись губами їй у скроню.

Не те щоб не вірю… Це як з мамою – я не знаю, що буде після того, як про нас дізнаються її батьки. Зі свого боку я боротимусь, вигризатиму «нас» зубами, але як відреагує Олівія мені невідомо.

Моє життя - це немов життя одним днем. Тільки сьогодні, у цей конкретний момент, тому що контролювати вчинки інших я не в змозі. Але проблема в тому, що їхні вчинки пов’язані зі мною. Так чи інакше мене зачепить рикошетом. Поки я був сам – я ні про що не хвилювався. Сам собі господар. Ніхто не міг завдати мені болю, якщо я сам цього не дозволю. З Олівією так не вийде. Напевно, саме тому я не дозволяю собі заглиблюватись у роздуми про майбутнє. Я хочу Олівію. Хочу бути з нею і не думати, як буде потім. Хочу утримувати момент, поки ми з нею разом, якнайдовше.

Знаю, що з кожним днем ​​пришиваю себе до неї все міцніше, але відірвати не в змозі. Нехай буде так. Нехай потім буде страшенно боляче, але зараз ми зшиті в одне ціле. А це невимовний кайф.

1 ... 99 100 101 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"