Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Давай залишимось ніким, Елла Савицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

999
0
12.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давай залишимось ніким" автора Елла Савицька. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 116
Перейти на сторінку:
Глава 49

По скронях стікає піт, серце стукає майже в ритм танцю, хіба що трішечки швидше.

Ми з дівчатами рухаємося одночасно, і виглядає це добре. Стук великих підборів, наша чітка і налагоджена робота ногами - це щось неймовірне. Як я люблю, коли у нас так все ідеально складається.

Роблю поворот і помічаю фігуру біля дверей. Скайлер.

Мало серцю того, що воно і так мчало галопом, так тепер ще й угору підскакує.

Скайлер стоїть, спершись плечем на одвірок. З двадцяти семи дівчат його погляд прикутий тільки до мене. Я відчуваю його шкірою, уважний, цікавий. Трохи соромлюся. Я ще не танцювала перед ним. Чирлідінг не береться до уваги.

Знову скошую в його бік очі і задихаюся. Ніколи ще на мене так не дивилися. З якимось захмарним захопленням, від якого мурашки біжать і біжать по шкірі. Ледве не збиваюся. Стає ще спекотніше.

Йому подобається те, що він бачить, а отже, у мене добре виходить. Чи це не доказ, що я займаюся не просто тим, що приносить мені насолоду, а тим, до чого лежить моя душа.

Після закінчення репетиції я відразу ж прямую до нього. Точніше не прямую, а підбігаю. Він ловить мене за талію і притискається губами до моїх.

- Не треба, я спітніла, - пручаюсь, але йому начхати.

Широко усміхається.

- Ти неймовірна, - видає комплімент, від якого в мене ще сильніше горять щоки.

- Сподобалося?

– Дуже.

- А я ще так можу, - забувши про те, що дівчата виходять із зали, роблю кілька рухів назад.

Деякі, проходячи повз Скайлера, з цікавістю розглядають його, кидають погляд на мене. Знаю, що на нього важко не задивитись. Весь такий трохи розслаблений, він немовби їх навіть не помічає. Спостерігає за тим, як я роблю перехресний рух ногами, розвертаюсь. Збираюся зупинитися, але він крокує вперед, хапає мене за руку, підштовхуючи зробити оберт, я зі сміхом кружляю, а потім він ловить мене за талію і міцно притискає до себе. Я застигаю, захлинаючись у його розширених зіницях. Тільки за секунду розумію, що вішу в повітрі.

- Так ось чим нам треба займатися вечорами, - хмикає, драконячи мене своїми хитрими очима, - а ми тільки цілуємось і цілуємось.

Я знову сміюсь і міцно обіймаю його за шию.

- Ти вмієш танцювати?

– Ні. Але якщо потрібно тебе просто крутити, а потім притискати до себе, то я швидко навчуся.

– Вже навчився. У тебе чудово вийшло, - хвалю його, а сама надивитися не можу.

Останнім часом він якийсь інший став. Не такий закритий та насторожений. Найчастіше посміхається, жартує. Я закохаюся в нього все сильніше та сильніше. Ми разом майже двадцять чотири на сім, але навіть цього іноді дуже мало.

Буває, він іде в душ, а мені ніби повітря перестає хапати, і я мчу по даху тераси до нього в кімнату.

Якось, коли я зробила так уперше, він вийшов без рушника. Боже, як мені було соромно! Саме мені, не йому. Скайлер засміявся тому, що я ойкнула, глянувши прямо туди, і сховала обличчя в подушку, потім двічі уточнивши чи одягнувся він.

Наступні рази він виходив уже в рушник або одразу в штанах.

Не знаю, що з нами відбувається, але мені здається, ми обоє божеволіємо. Хіба можна ось так провалитися в людину як у прірву і найстрашніше не мати бажання вибратися з неї?

Можна, якщо це Скайлер, відповідаю сама собі.

- Ти чим займався? - Запитую у нього, поки ми сідаємо в машину.

- Накидав дещо за нашої спільною доповіді з історії, купив тобі какао та твої улюблені шоколадні пончики.

- Ммм, - відкриваю яскраво-рожеву картонну коробку і, діставши звідти вуглеводну бомбу, встромляюсь у неї зубами. Як смачно! – Якщо ти мене й надалі так відгодовуватимеш, я стану товстою.

- З такими тренуваннями? – посміхається Скайлер. - Сумніваюсь.

Це так. Місіс Гольтце ганяє нас, як хом'яків у колесі, поки ми не викочуємось із зали напівживими.

- Можна глянути, що ти по доповіді знайшов?

- Звісно, ​​в ноуті. Притуляю останній шматочок до губ Скайлера, і коли він забирає в мене його, витираю руки серветками і тягнуся за ноутбуком.

На робочому столі знаходжу потрібний файл, відкриваю, скролю.

- Та ти ж не накидав, а зробив його повністю, - здивовано пробігаюсь текстом.

- Ти перевір, може, додаси що, - знизує плечима. - Я подумав, тобі після танців тільки доповіддю займатися. Краще ми цей час витратимо на приємніші для нас речі.

От би вже звикнути, а все одно червонію, щоразу з трепетом чекаючи наші нічні поцілунки в ліжку.

- Дякую, - тягнуся і вдячно цілую його в щоку, - я правда страшенно втомилася, зараз би ця доповідь стала покаранням.

Вже не вперше Скайлер робить завдання нас двох, інколи ж і просто мої. Я справді дуже втомлююся у школі, а потім на танцях. У нього менше факультативів, ніж у мене, і іноді йому доводиться чекати на мене урок або два після закінчення його власних занять. У цей час Скайлер або грає в баскетбол із хлопцями, або робить домашнє завдання. Деколи за мене, щоб увечері ми могли сходити в кіно чи просто погуляти.

Робимо це часто. Я намагаюся швидко впоратися з уроками, щоб провести з ним час. Не знаю, звідки в мене таке хворе бажання весь час бути разом. Ймовірно, передчуття якесь або просто я збожеволіла на ньому.

Додому ми приїжджаємо вже затемно. Зараз швидко в душ, щоб змити з себе піт та неприємний запах, а потім до нього… Може подивимося фільм, а може й ні. Насправді все одно, аби в його руках.

- Олівіє, - як грім серед ясного неба осяює хол голос мами.

Різко гальмую. Скайлер підбадьорливо підморгує мені і вирушає нагору.

- Так, мамо, привіт, - втомлено посміхаюся, коли вона виходить до мене з вітальні.

Миттєво напружуюсь. Її злий і незадоволений погляд не обіцяє нічого доброго. Відразу стає дико страшно – раптом вона дізналася про нас зі Скайлером. Серце лещатами стискається, але я обсікаю себе. Ні. Відкидаю цю думку. Якби дізналася, вона б не кликала тільки мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 100 101 102 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"