Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Або питво, в день смерті або напередодні, — Ульф насторожився. — Щось згадала?

— Того ранку... Я випадково опинилася на кухні, бачила, як питво пану молодшому євнухові відносила Зінат, а не одна з простих служниць, — слова давалися важко. — Невже вона могла його отруїти? Не вірю, Зінат — звичайна жінка, нещасна, можливо, з непростим характером, але вбити? — дівчина опустилася в крісло й закрила обличчя руками.

— А Віддах і Зінат у дружніх відносинах із Джалілем? — Ульф обернувся до Арселії.

— У пана старшого євнуха немає друзів, тільки слуги, а їх, як відомо, завжди можна замінити.

— Це справді простіше, ніж боротися за їхнє життя і свободу, — погодився Ульф. — Ось тобі й урок, Суріє. Біда зрадників у тому, що їм байдуже ким жертвувати, тільки аби не собою. Ти прискорила загибель Віддаха, це правда. Але врешті решт загибель свідка — моя помилка. Дозволив утомі взяти гору над розсудливістю, залишив Лікіта і тебе без нагляду, а ви наробили справ... Якщо дивитися неупереджено, то вина мого вихованця більша за твою: у нього був чіткий наказ тримати язик за зубами. І контролювати це мав також я.

Дівчина глибоко зітхнула, намагаючись повернути собі спокій. Вийшло не дуже добре, після пережитого хвилювання ледь вдалося вгамувати тремтіння. Вона кинула тужливий погляд на вікно:

— Мені потрібне повітря... Дозволите?

— Так.