Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Бажання Верховного бачити онука найсильнішим магом стало для нього нав'язливою ідеєю, і він відмовив королю, оскільки принц не мав необхідного потенціалу.

Зате їм повною мірою володів Альберт, на що й вказав маг.

Альберт від нав'язаних Верховним заручин навідріз відмовився. Втрачати друга заради дівки, яку він на дух не переносив, він не збирався.

Скандал вдалося зам'яти, але за кілька років король помер за дуже дивних обставин. Хоч довести нічого не вийшло, брати були впевнені, що Верховний приклав до цього руку. Адже король не пробачив магу відмови, тож становище голови ради магів при дворі стало дуже хитким.

Вступивши на трон, Одуел насамперед, потай від Верховного мага, видав Аданіту заміж за людину дуже високого становища, але позбавлену навіть іскри магічного дару.

Найцікавіше, сама Аданіта не була проти. Можливості набутого вищого статусу цікавили її набагато більше, ніж магія, яка була їй абсолютно недоступна.

— Ти шукав джерело, щоб посісти місце Верховного мага? — запитала Яна, коли Альберт закінчив свою розповідь.

— Так, — відповів Альберт, внутрішньо лаючи себе за те, що розслабився й зовсім забув про кмітливість Яни. Що вона тепер про нього подумає?

— Уявляю твій шок, коли замість камінчика знайшов мене, — засміялася Яна, але від Альберта не сховалася гіркота в її словах.

— Яна, — почав він, але Яна, як завжди, не дала йому нічого сказати.

— Аль, адже ми вже обговорювали це. Вільні стосунки, — з натиском сказала вона. — Я сама тоді все вирішила, знаючи, що тебе цікавить тільки моя сила.

— Мене цікавиш ти, а не твоя сила! І мене не влаштовує, що ти називаєш наші відносини вільними!

— Ой, не кричи, будь ласка, самій нудно.

Яна спробувала відвернутися, але Альберт відразу повернув її та міцно притиснув до себе.

— Ти потрібна мені, але не як джерело. До біса магію, вона тільки все псує. Я навіть уявити не можу, що буде, якщо раптом тебе не буде поруч зі мною. Яна, я…

Але Яна знову не дала йому домовити, закривши його рота своїм.

— Не треба, мовчи, прошу тебе, не говори нічого, — шепотіла вона, не даючи йому схаменутися.

— Чому? — розгублено прошепотів Альберт у відповідь.

— Ти не розумієш, про що говориш. Життя саме розставить усе на місця. Мовчи. Не зараз. Забудь, про що говорив, подумай краще про діло.

— Яна, чому ти відмовляєшся?

— Колись я розповім тобі, але не зараз. Колись… Можливо…

— Крила, — ледь чутно прошепотів Альберт, але Яна почула.

—Тш-ш, — вона застережливо притиснула палець до його губ. — Не треба. Це боляче.

Вони лежали мовчки, обійнявшись, та думали один про одного, але кожен по-своєму.

Альберт лаяв себе за те, що піддався на вмовляння Яни та розповів їй про Верховного.

Його знову вибило з колії те, що Яна не влаштувала йому скандалу за те, що він використав її, а просто не дала домовити.

Він давно вже зрозумів, що ніколи не зможе відпустити цю жінку.

Коли Яна жила в Кріотському замку, а йому доводилося залишатися в столиці, Альберту здавалося, що від нього відірвали шматок його душі.

Одуел чудово бачив муки друга, тож сам наполіг, щоб Альберт все літо провів з Яною, повертаючись уже разом, коли храм буде добудовано.

Альберт ніколи не забуде очі короля, коли вони вдвох з Яною заявилися до його літньої резиденції з планом та списком вимог.

Обронена тоді Одуелом фраза стосовно того, що він навіть уявити боїться, які будуть в них з Яною діти, справила на Яну дивну дію.

Вона ніби скам'яніла на секунду, але наступної миті як кішка кинулася на короля. Шипіла, що тому нічого лізти в справи, які його не стосуються, і, не соромлячись, демонстративно приписала до необхідної суми зайвий нуль.

Король насупився і мовчки розпорядився надати все потрібне.

На розпитування, що за дивні реакції, обидва відмовчувалися та уникали відповіді.

А потім все закрутилося.

Альберт навіть уявити не міг, що плануватиме настільки масштабну операцію, і що головним натхненником всього дійства буде не він, а жінка.

Підступна жінка.

Ось тоді він вперше оцінив, наскільки Яна може бути жорсткою, холодною, далекоглядною, розважливою та безпринципною.

Якщо всі жінки в її світі такі, то він не хотів би опинитися в ньому.

Але, сидячи з нею вечорами, розкреслюючи схеми пересування та послідовність необхідних дій, він зрозумів — кращого партнера у нього не було. Навіть Салітанові вона дала сто очок уперед.

Альберт не міг не визнати, що якщо її весняні вилазки в замку планувалися і проходили так, як ця, то його хлопці набули неоціненного досвіду. Він навіть перестав реагувати на те, що вона називала їх своїми хлопчиками, адже це справді виявилося так.