Читати книгу - "Том 11"

комісії і т. і. п. Крив[инюкові], я і то з бідою «відтягла»), та й то я знаю, що побратим її від мене не прийняв би, знаючи, власне, мою теперішню несамостійність. Поки в мене було своє, то була інша розмова. Я могла б написати звідси до Ст[ешенка], та се кружно переписуватись зо Львова в Київ через С[ан]-Ремо. Я чула, що там був якийсь земляк у Львові, то, може б, Ви ним наказали в Київ. Тут же, зрештою, нічогісінько «не-благонамеренного» нема — помогти матеріально товаришеві на чужині. Можна про се і Раді написати, вона знає приятелів деяких п. Кр[ивинюка]. Бувають хвилини, коли б я хотіла бути капіталісткою...

Шкода, що з Вашим здоров’ям так не ладиться — коли б уже справді скоріш до весни та до Софії. Місяців через 172, либонь, поїдете?

Од Ліди я отримала листа, але на мої питання ні слова відповіді. Видно, прийдеться ждати теж 172—2 міс[яці], поки щось певного довідаюсь... Біда з таким листуванням!

Ному пишете, що тепер до Львова не варт їхати? Взагалі чи спеціально Раді не варт? Однак вона якби їхала, то таки до Львова, а не до Сан-Ремо. Зрештою, то звістка непевна, може, й так собі говориться.

Бувайте здорові! Спасибі, що озиваєтесь. Ви ж не гніваєтесь, що я часом пишу на картках і лаконічно. Я нічогісінько проти того не маю: Вашого часу і шкода на часті та довгі листи до таких людей, як я тепер,— я, зрештою, тепер не людина, а ростина...

Стискаю Вашу руку.

JI. Hoc.

196. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

З лютого 1902 р. Сан-Ремо З.ІІ 1902

Люба мамочко!

То таки правда, що замовкли були ви всі, паче змовились. Та вже, звісно, було вам «пе до солі» за тими концертами та біганиною. Тільки мені дивно, чого то і сей рік, власне, Ліля взяла на себе тую біганину: адже вона вже сеї зими і так досить послужила товаришкам по курсу, бувши «депутаткою», та й минулий раз вона ж метушилася з концертом, то вже на сей раз нехай би ще інші побігали, а то вона, певне, більше втомилась за такі свята в Києві, ніж за всі будні в Петербурзі. Адже то відомо, що гіршої каторги нема, як уряджування всяких спектаклів etc... Ну, то вже я раз виражала свої думки з поводу «київських свят», то що вже повторяти знов? Тим більше, що і вперше, запевне, мої слова не зробили великого враження. На таких просторах, як від Києва до Сан-Ремо, всяке слово може «витхпутись», поки доїде, а як воно й одразу не дуже у мене здатне «жечь сердца людей», то що вже з нього сподіватись після тижневої мандрівки!.. У всякім разі приємно, що з тої біганини хоч матеріальна користь для інституту вийшла.

Мені приємно, що вже не треба реферату для галицького вечора, бо таки тут було б трудно написати такий реферат, все-таки матеріали було б нелегко зібрати.

Збірник «Левада» єсть і в мене, але з нового року щось уже мені ні «Вісника», ні «Левади» не шлють — треба їм про себе нагадати. Оце або сього місяця, або в марті буде надрукована моя «Одержима» і, здається, вийде окремою відбиткою потім.

Яцків тепер «ыаймодніший» з молодих белетристів в Галичині, так що Оксаночка трапила в самий курс, почавши його перекладати. Він пише досить нерівно, часом дуже гарно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно. Він сам про себе писав одному своєму біографові (уже й біографів має), що він не заміряє триматись ніякої «школи», що навпаки буде якнайчастіше зміняти літературні напрями, витворювати все нові genres 211 і сподівається завдати ще не одну несподіванку своїм критикам. Пишу се ad usum 212 перекладача, може, на що придасться. Саму цю біографію (чи скоріш критичну замітку) Оксаночка, може б, могла прочитати, коли треба, в літніх №№ галицького журналу для молодежі, якщо він є в Києві.

Шкода, що я не знала раніш про ювілей Комарова, напишу хоч тепер йому скілька слів,— vont mieux tard que jamais 213, правда?

Тепер — «нам пишуть з Сан-Ремо»: погода змінилась до гіршого,— після цілого місяця ідеальної ясності й теплості почався вітер, а далі, як і слід було по такому початку сподіватись, дощ. Але дощ не безпросвітний. Вчора, наприклад], зовсім гарний і сухий був день (перед тим два дні мокруваті), сьогодні до полудня хмарно, але сухо (можна було гуляти і сидіти на дворі), а вже пополудні «заколодило» і оце до самого вечора ллє. При тому, однак, не холодно: навіть вночі не нижче +9°R. Приймаючи на увагу, що вся Франція і північна Італія до Рима в снігу, що в Мілані снігу на три метри завтовшки і навіть Генуя біла, то треба признати, що нас іще бог милує.

Вчора мене вислухував лікар, знайшов у досить доброму стані, тільки завважив маленькі приливи крові до легких (се виражається тільки легеньким рипом—часом — та. почуттям певної завади при диханні, а більш нічим), порадив мені горчишник, і справді те почуття завади зникло. Він уважає, що ті приливи були не з простуди і не від погоди (погода не така вже була погана), а скоріше з нервових причин. Може бути, я справді щось була pas dans шоп assiette 1 — і спала поганенько минулого тижня, але остатні дні ночі виспалась і якось врівноважилась, то се, певне, більше помогло мені, ніж горчишник. Взагалі ж почуваюсь нічого собі: жару нема, кашлю теж нема, принаймні нападів нема, так часом коли-не-коли кашляну раз та на тім і кінець.

Роздражнила я було собі перни більше всякими думками (певне, те й в остатньому моєму листі трохи відбилось), але ти не думай, що то з иудоти. Ні, справді, я вже тут значно звикла і так розложила час, щоб не нудитись, мені ж не вперше звикати до курортного життя, а на сей раз воно склалося для мене далеко ліпше, ніж звичайно.

Маємо ще одну товаришку, панлу Гассель з Орла (вона тут у Сад[овських] торік жила), я писала про неї Раді. Всі, і я в тім числі, вдоволені з її товариства.

Новина на нашій віллі та, що купили недавно корову і маємо своє молоко, се для С[ан]-Ремо новина не пуста, бо тут куповане молоко таки поганеньке.

Ще буде новина — карнавал (завтра