Читати книгу - "Дорогами Маклая"

Пропонуючи малюкові тесак, Анді не переставав запитувати:

— Ну скажи, що це?

— Педара нангор, — нарешті жалібним голосом відповів хлопчик. — Нова зброя.

— А як вона називається?

— Педара нангор.

— Та ні, як називається? Ти сказав «ножа», ти так сказав?

Я починав думати, що мені все приверзлося. Але тепер загорівся Анді.

— Нічого не приверзлось, я чув це слово від папуасів тисячі разів, мені тільки не спадало на думку, що воно російське.

А хлопчик уперто твердив: «Педара нангор…»

Вирішили перемінити тему. Почали з'ясовувати, як нас усіх звуть: Анді — оран (людина) Анді, я — оран Сага, а він — анак лакі-лакі (хлопчик) Сагам…

Звичайно до імені дорослого чоловіка папуаси додають слово «людина», до імені хлопчика — хлопчик, жінки — жінка тощо. У папуасів Східної Нової Гвінеї, де лежать села Горенду й Бонгу, в яких жив Миклухо-Маклай, «людина» — «тамо». Схоже слово (в трохи іншій транскрипції) є також у деяких племен Західного Іріану (тепер іріан Джая), але частіше вони вживають малайське «оран».

Взагалі єдиної папуаської мови, як і такого народу — папуаси, — не існує. Папуасами за їхнє кучеряве волосся назвали спершу малайців, а потім і європейці сотні племен та народностей Нової Гвінеї, які відрізняються одне від одного не менше, ніж, скажімо, росіяни від французів. Різний устрій життя, різні звичаї, зовсім різні мови. Двоє папуасів із сусідніх племен чи навіть сіл, зустрівшись де-небудь у джунглях, здебільшого без перекладача один одного не зрозуміють. Але цього не можна сказати про прибережних папуасів Західного Іріану. Здавна спілкуючись з малайцями, вони перейняли від них і багато малайських мовних форм, внаслідок чого виробився свого роду іріансько-малайський діалект, зрозумілий для більшості місцевого населення. На такому діалекті ми й спілкувалися з нашим юним провідником.

Мало-помалу діло зрушило з місця. Повеселішавши, малюк почав швидко-швидко називати своєю мовою очі, рот, вуха, інші частини тіла. Проте жодного російського слова більше не сказав і так само не бажав повторити слово «ножа».

Несподівано ліс закінчився, ніби його раптом обрубали. Прямовисна стіна джунглів — і зразу прозорий гай стрімких сагових пальм. Гостро запахло морем, копченою рибою, чимось пряним. Десь попереду замекала коза. Хлопчик зупинився, прислухався, на його губах з'явилась усмішка.

— Буль коза оран Канібаї. (Свиня коза людини Канібаї).

— Анді! — закричав я. — Він сказав «коза», ти чуєш? По теж по-російському! Сагам, буль коза?

Малюк засміявся. Моя дивна поведінка його вже не Лякала.

— Наєте, буль коза, — поважно поправив він, роблячи Наголос на першому складі. В його очах спалахнула хлоп'яча зверхність: ото ще мені, мовляв, не може правильно (казати таке просте слово!

— А чому коза буль? Вона не буль, вона коза.

— Наєте, буль коза. — Впавши на випростані руки, хлопчик став зображати козу: у неї чотири ноги, і вона їсть траву. І ще в неї є роги.

— Добре, Сагаме, але чому вона буль?

Хлопчик дивився на мене, знизуючи плечима:

— Буль коза…

— Так, але чому буль?

— Так називається у них коза, — сказав Анді, усміхаючись.

— Але ж…

Я зрозумів, що відомий мені з новогвінейських щоденників Маклая зміст слова «буль» Анді не знає! Воно означає «свиня» мовою людей села Бонгу, але Бонгу — на другому кінці Нової Гвінеї.

Вислухавши моє пояснення, Анді щиро засміявся:

— А я ніяк не збагну, навіщо вам це «буль». У папуасів берега Мортімер «свиня» — «боєра»… Сагоме, коза — боєра?

Хлопчик, усміхаючись, похитав головою:

— Наєте, буль коза наєте боєра. — Він знову впав на випростані руки, зображаючи тепер свиню: вона рохкає і носом риє землю, на козу зовсім не схожа.

Хлопчина подумав, мабуть, що я хочу навчитися говорити мовою папуасів і в цьому прошу його допомоги. Роль учителя йому подобалась. Тицьнувши пальцем у стовбур сагової пальми, він поважно сказав:

— Похон (дерево). — Потім показав на сонце — Сінгнірі.

Користуючись моментом, Анді знову тицьнув йому тесак:

— Педара нангор ножа?

Хлопчик спокійно підтвердив:

— Ножа.

Так далеко від дому, в якихось богом забутих джунглях — російські слова! Я був зворушений до сліз. І стало ясно: хоча на цьому березі Нової Гвінеї Миклухо-Маклай не бував, російські слова, які я несподівано почув, до тутешніх папуасів дійшли від нього, точніше, вже від нових поколінь тих папуасів, серед яких він жив. Саме так — буль коза — назвали люди села Бонгу перших кіз, які їм привіз Маклай. Крім свиней, ніяких інших домашніх тварин вони ніколи раніше не бачили, тому й кози видалися їм свиньми, тільки іншої породи: буль коза Маклай, тобто свиня породи коза Маклая. Потім з потрійного словосполучення власне «Маклай», очевидно, випало, а приставка «буль» лишилась. Самостійне значення цього слова папуасам берега Мортімер, як я зрозумів, ні про що не каже, і вони сприймають його тільки як невід'ємну частину назви кози.

Та якщо в лексиці папуасів закріпилися російські слова «ніж» і «коза», то, треба гадати, мають бути ще якісь. Які ж?

Питати у хлопчика було марно. Звідки йому, маленькому синові джунглів, знати такі премудрості? Я з надією глянув на Анді.

Він винувато усміхнувся.

— Російську мову я вивчав по книгах, мені важко улітати російське слово, коли його вимовляють не зовсім правильно.

Згодом ми доклали з ним багато зусиль і згаяли чимало часу, поки знайшли в мові іріанців ще сімнадцять російських слів: бичка (бик), тялка (телиця або корова), куруза (кукурудза), хлеба, арбуза, тиква, тапор, гваздь, даска (дошка), лопата, батилка (бутилка), пічка (спички), табак, хляпа, (шляпа), батінка (ботинки), бамага і стякло