Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Вхід до головного храму столиці

Свято Врожаю було у розпалі.

Після урочистої промови по закінченню релігійної ходи Верховний маг вирішив не йти одразу додому, а трохи прогулятися.

Останні дні далися йому важко, тож Ерберден вирішив, що нічого страшного не станеться, якщо він дозволить собі трохи розслабитись.

Дивні події відбувалися тільки в особняку, коли він залишався один, тому маг не поспішав додому.

Під час свят у столиці проводилося багато розважальних заходів. Приїжджав Великий бродячий цирк Айро. Як завжди він займав головну площу перед палацом. В усіх тавернах, а то й прямо посеред вулиці влаштовувалися вистави. Діти та деякі дорослі весело бігали в масках помічників богині родючості, танцювали, водили хороводи, співали та розігрували один одного. Навколо було шумно, яскраво та панувала нечувана веселість.

Прямуючи по прикрашеній і яскраво освітленій вулиці від головного храму до центральної площі, Верховний маг остаточно розслабився. Все ж таки сьогодні розпочалося святкування одного з найголовніших свят, і його атмосфера не могла не розтопити навіть найкрижаніше серце.

— Дядечку, дядечку, — Ерберден відчув, як хтось тягне його за поділ мантії. Озирнувшись, він побачив дівчинку років шести у масці. — Вона взиває до вас. Чому ви її не чуєте?

Ерберден завмер від несподіванки, а коли спробував спіймати дівчисько, її й слід загув.

Тряхнувши головою, ніби скидаючи наслання, маг зібрався йти далі, але його гукнула на ім'я якась жінка з натовпу. Точніше, Ерберден почув лише голос, а самої жінки не бачив.

Варто було йому повернутися, як голос покликав його з іншого боку.

Верховний маг метнувся в інший бік і тільки тоді помітив, що людей довкола немає, а вулиця огорнута щільним туманом.

І в тому, що в тумані хтось є, Ерберден не сумнівався.

Почулися мірні кроки, та повз мага пропливла тінь, схожа на корову.

Маг здригнувся.

Звідки на святі корова?

Питання мимоволі саме собою виникло в голові Верховного мага, але подумати над ним він не встиг, бо довкола пролунав звук, що нагадував шелест крил. Проте потім Ерберден зрозумів, що це шепіт його імені.

— Ерберден, Ерберден, Ерберден, Ерберден, — кликав його хтось різними голосами, наче облітаючи по колу.

— Та що тобі потрібно від мене? — скрикнув, не витримавши, Верховний маг, і тієї ж миті все довкола стихло.

Туман почав повільно відступати, відкривши високу постать у чорному плащі.

Вчорашній незнайомець, а Ерберден був упевнений, що це саме його він бачив у саду, мовчки розвернувся і почав віддалятися.

Ерберден кинувся слідом за фігурою.

Як би маг не намагався його наздогнати, у нього нічого не виходило — чи то незнайомець йшов занадто швидко, чи у самого Ерберден сил практично не було.

Незнайомець зник так само раптово, як і з'явився, наче розтанув у тумані.

Постоявши трохи нерішуче, Ерберден зробив крок назад.

У ту ж мить у тумані щось спалахнуло та почало наближатися.

Завмерши, маг з подивом спостерігав, як із рваних шматків туману випурхнув величезний вогненний метелик. Зробивши коло над головою мага, він рушив уперед.

Ерберден хіба що не зойкнув — комаха була явно магічного походження, але, щоб утримати таке створення досить довго, потрібна або просто нелюдська концентрація, або неймовірна сила. Сам Верховний маг подібне створення втримав би навряд чи більше як хвилину, тож якби використав її як поводиря, то вже точно не додумався б змушувати її кружляти в танці. Адже на це необхідно витрачати додаткові сили.

Туман розтанув так само раптово, як і утворився.

За мить спалахнули смолоскипи, й Верховний зрозумів, що знаходиться в приміщенні.

— На коліна! — пролунало голосне над головою Ербердена, від чого він мимоволі здригнувся.

Але на коліна не встав.

Поруч хтось тихенько заскиглив.

Ерберден озирнувся: метрів за два від нього, опустившись навколішки, стояв Вулко. За ним, зі зневагою дивлячись на уклінного, стояли Людмер і Ларрей. Озирнувшись в інший бік, Ерберден виявив решту членів ради.

— Ра-а-ада-а-а ма-а-агів зазна-а-алася, — пролунав тягучий муркотливий голос.

З темряви, безшумно ступаючи, вийшов гірський чаурський кіт.

Його розміри просто вражали. Верховному магу доводилося бачити цих рідкісних тварин, але цей був неймовірно величезний.

— Вони забули заповіді предків, — пролунало з іншого боку, й на світ вийшла висока постать у чорному, слідом за нею стали з'являтися інші чорні постаті, з усіх боків обступивши магів кільцем.

— Вони не почу-у-ули пр-р-ризо-о-ову, — знову пролунав муркотливий голос, і Верховний міг присягнути, що ці слова вимовив кіт.

Краєм ока він побачив, як двоє з його ради впали на коліна.