Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

— Скажеш мені «так»? — тихо запитав Райвен, а потім протягнув мені кільце. — Це — твоє. Як і моє серце, моя тінь, і все, чим я є.

Я не змогла сказати нічого. Просто стояла, мовчки, дивлячись на нього — на мого темного, скаженого, до божевілля рідного демона.

Я дивилася на кільце, ніби на щось заборонене й надто прекрасне водночас. У горлі застряг клубок слів, яких не було. Тиша між нами більше не тиснула — вона пульсувала, як живе серце.

— Рай… — я обережно поклала долоню на його. — Це… Це неймовірно. Але я не можу зараз. Тобто… Я не готова. Не зовсім.

Він мовчав, не забираючи руки. Не злився. Не ображався. Просто чекав, дивлячись на мене своїми темними, такими рідними очима.

— Мені потрібен час, — прошепотіла я, ледь чутно, ніби боялася, що слова зламають щось тендітне всередині. — Не тому, що я сумніваюся в тобі. А тому, що я досі вчуся не сумніватися в собі.

Між нами запала тиша — тиша, в якій билося моє серце, ніби шепочучи: «Тільки не втрать його».

Я боялася. Справді боялася.

Не того, що він залишить мене. А того, що я не витримаю, якщо доля забере його так, як забрала Жасмин.

Я бачила очі Аріанеля. Бачила смерть. Бачила тінь Атрахона в кожній тріщині реальності.

Аль-Хе пульсувала легким жаром, нагадуючи: час іде.

Я мала з’ясувати правду. Мала дізнатися, хто цей голос, що шепоче в мені. І чому навіть після смерті Жасмин він не вгамувався. Чому і для чого вибрав мене?

Райвен мовчав довго. І в тій паузі не було образи — лише глибина.

Він повільно кивнув.

— Я не поспішатиму, рідна, — його голос був тихий, оксамитовий, мов пізній вечір. — У мене вічність. А ти варта кожної секунди очікування.

Він зітхнув і обережно заховав коробочку назад у кишеню.

— Але коли ти скажеш «так» — не дай Вищі, я тебе вже не відпущу.

— А якщо скажу «ні»? — примружилась я, граючись, хоч десь глибоко всередині серце стиснулось від самої думки.

Райвен підійшов ближче, і між нами не лишилося ані подиху простору. Він нахилився, його губи ледь не торкнулись мого вуха.

— Тоді доведеться зробити все, щоб ти передумала, — прошепотів він із тією небезпечною усмішкою, яка завжди змушувала мої коліна слабшати. — Я впертий. А ще, знаєш, непристойно чарівний. Маю всі шанси на перемогу.

Я зітхнула, приклавши долоню до його грудей, відчуваючи, як рівно й впевнено б’ється його серце.

— Впертого — це правда. А от щодо чарівного… — я гмикнула, стримуючи усмішку.

— Брехня, — сказав він серйозно. — Твої щоки щойно зрадили тебе.

І я не змогла втримати сміху.

Він лише ще трохи сильніше обійняв мене.

— Відклади відповідь, якщо хочеш, — сказав він м’яко. — Але знай: якою б вона не була я не відступлю.

— І що, будеш ходити за мною з кільцем у кишені? — гмикнула я, все ще притискаючись до нього щокою.

— Уже ходжу, — з гордістю відповів він. — У мене навіть запасне є. На випадок, якщо перше викинеш у фонтан з драматичним криком.

— Мені починає здаватися, що ти вже уявляв цей сценарій.

— Я реаліст.

— Тобто параноїк.

— А ти — моя майбутня дружина. Значить, маю право хвилюватися.

Я знову засміялася, цього разу не стримуючись.

І він дивився на мене так… так, ніби в його світі більше не існувало нічого, крім цієї миті.

— Рай… — почала я, але він схилився ближче.

— Не кажи нічого. Я просто… дуже давно хотів це зробити.

Його губи торкнулися моїх — м’яко, впевнено, так, ніби весь світ обертався тільки навколо цієї миті. Мене не існувало ніде, окрім його обіймів.

Аж раптом… тук-тук.

Я відскочила від нього, ніби вдарена блискавкою. Райвен тихо, ледве чутно вилаявся.

— Хочеш, я пошлю того, хто прийшов, куди подалі? — прошепотів він, глянувши в бік дверей з такою погрозливою ніжністю, що я ледь стримала сміх.

— Ні, — відповіла я, поправляючи волосся і намагаючись вдати, що в кімнаті щойно не розрядився емоційний ураган.

— Заходьте, — проскреготів Райвен крізь стиснуті зуби, не відводячи від мене погляду.

Двері відчинились — і на порозі, як завжди точний, мов хронометр, стояв сер Анджелус.

Сер Анджелус злегка вклонився.

— Міс Селесто, — привітався він, проходячи далі в кабінет, і коли за ним закрилися двері. — Господарю, маю честь повідомити, що організував для міс Селести поїздку до Онуарку. Екіпаж — найзручніший із доступних, охорона — непомітна, але прискіплива, маршрут — найшвидший. Завтра на світанку можна вирушати.

На моєму обличчі зʼявилося німе питання.

— Дякую, Анджелусе, — відповів Райвен.

— Райвен… — почала я, та він уже випередив мене.

— Я не зможу супроводжувати тебе, — сказав він м’яко. — Щось сталося у Підземному світі, дід терміново викликає, не знаю, скільки часу це займе, тому і попросив Анджелуса все для тебе організувати. Він перекине тебе порталом до межі з Онуарком, а там тебе буде чекати найманий персонал, за годину ти вже будеш у себе вдома.

Він узяв мене за руку, притиснувши до губ кінчики пальців.

— А я приєднаюсь до тебе відразу, як зможу.

— Що з Підземним світом? — я подивилася на нього.

Він трохи завагався, але відповів.

— Селесто, хтось намагається зруйнувати Темний договір між Асаєм і Безоднею, — нарешті видихнув Райвен. — Якщо це станеться, біди не оминути… Демони, яких колись вигнали з Асая в Безодню, повстануть.

Так, Темний договір. Щось чула, щось знаю… Але, ну, не відмінниця ж я! Видно, Райвен це побачив і одразу пояснив:

— Темний договір уклали ще до того, як рід Аріанеля поріднився з правителем Темної Імперії. Згідно з ним, Асай належить Темним лордам, а Безодня — демонам. Демон, який хоче жити в Асаї, повинен мати особисту згоду імператора. Зараз це згода мого батька — Ардра НоʼКсаріса.

Він сказав це спокійно, але в його голосі було відчуття наближення грози.

— Але останнім часом політика батька… Вона не піддається логіці. Ти бачила, що творилося в потязі Равандора. А тепер — масова депортація демонів. Навіть тих, хто не становить загрози. Навіть тих, у кого тут сім’ї. Їм забороняють повертатися. В Підземному світі починається буря. Демони вимагають захисту своїх прав.