Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пробуджені фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Пробуджені фурії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пробуджені фурії" автора Річард К. Морган. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 158
Перейти на сторінку:
взагалі матиму вільну руку. Маючи перспективу зустрічі з повним карнизом лютих сполошених лисокрилів із підзахисним молодняком, я б радше мав у руках добрячого «Сонцеструма», котрий висів на спині, але я б ніяк не зміг ефективно його застосувати. Я скривився, поправив маску й знову перевірив інфодріт.

Набрав у груди повітря й потягнувся до наступного ряду захватів.

Тепер стрімчак став опуклим, випинаючись назовні й змушуючи нас дертися вгору з постійним нахилом назад у двадцять градусів. Маршрут Нацуме звивався скелею, обумовлений скупою наявністю пристойних захватів, але за таких умов можливостей перепочити було мало і траплялися вони далеко одна від одної. На той час як опуклість знову потихеньку переросла у вертикаль, мої руки нили від плеча до пучок, а в горлі дерло від хекання.

Тримайся міцно.

Я знайшов підсвічену на дисплеї щілину, переліз по ній трохи вгору, щоб дати місце решті, а тоді загнав у неї руку по лікоть. І обвис, намагаючись відсапатися.

Запах вдарив у носа в ту саму мить, коли я побачив павутинчасті білі пасма, що теліпалися вгорі.

Маслянистий, кислуватий.

Ось воно.

Я звів голову вгору й пошукав підтвердження. Ми перебували під гніздів’ями колонії. Увесь обшир скелі був густо обліплений вершковою з виду липкою секрецією, в якій народжувалися ембріони лисокрилів і в якій вони жили всі чотири місяці свого вигодовування. Вочевидь, просто наді мною дозрілий молодняк вирвався на свободу і або став на крило, або невміло полетів, перекидаючись, до свого дарвінівського кінця у морі.

Може, не будемо зараз про це думати, га?

Я накрутив нейрохімічний зір і просканував усю колонію. Темні фігури чистилися й ляпали крилами на випнутих скелях серед білого місива, але їх було небагато. Лисокрили, — запевнив нас Нацуме, — проводять у гніздах небагато часу. Яйця гріти не треба, а ембріони годуються напряму з рідного плетива. — Як і більшість хардкорних скелелазів, він був на пів ставки ще й фахівцем із цих створінь. — Ви натрапите на кількох вартових, якусь породіллю і, може, кілька добре вгодованих батьків, що саме виділятимуть свіжу мерзоту на своєму клаптику. Якщо рухатися обережно, вони можуть не звернути на вас уваги.

Я знову скривився й почав просуватися тріщиною вгору. Маслянистий сморід густішав, а обривки плетива налипали на мій костюм. Хамелеохромна система виблідла, щоб мати колір, відповідний до того, що її торкалося. Я перестав дихати носом. Кинувши швидкий погляд між носаками чобіт, я побачив, що решта дерлася слідом із перекошеними від смороду обличчями.

Тоді тріщина неминуче закінчилася, а дисплей вказав, що наступна група захватів повністю вкрита тим плетивом. Я понуро кивнув і запустив руку в те гадство, рухаючи пальцями, поки не намацав ріг каменю, що нагадував червоний макет на екрані. Він здавався доволі надійним. Друге занурення в плетиво дало мені інший, ще кращий захват, і я посунув ногу вбік, шукаючи карниза, який також був укритий тією речовиною. Тепер навіть дихаючи ротом я відчував присмак мастила в глибині горла.

То було значно гірше, ніж облазити боком виступ. Захвати були добрі, але для надійності треба було щоразу з силою пробиватися до них рукою чи ногою крізь густі липкі сплетіння. Треба було стерегтися каламутних тіней ембріонів, які висіли всередині, тому що навіть ембріон може вкусити, а фонтан гормонів страху, який вони випустять крізь плетиво, якщо їх торкнутися, розлетиться повітрям, як хімічна сирена цивільної оборони. За кілька секунд на нас налетіли б вартові, і я навіть не став оцінювати шанси відбитися від них і не впасти.

Загнати руку в гущу. Пошукати пальцями.

Знайти захват. Рухатися далі.

Витягнути руку й обтрусити її. Вдавитися звільненим смородом.

Знову загнати руку.

Тепер ми геть повкривалися липкими пасмами тієї речовини, і я вже забув, як то воно — лізти по чистій скелі. На краю відносно чистого клаптика я проминув мертвого й підгнилого виплодка, що висів головою донизу, впійманий за пазурі закрученим вузлом плетива, з якого воно не змогло вирватися, перш ніж згинути від голоду. Це додало до загального смороду нового, нудотно-солодкого шару. Майже дорослий ембріон, що висів трохи вище, здавалося, повернув свого дзьоба, щоб глянути на мене, поки я обережно впихав руку в жижу на пів метра нижче від нього.

Я виліз на карниз, край якого заокруглився і став липкий через те плетиво.

На мене кинувся лисокрил.

Мабуть, він злякався не менше за мене. Спершу здійнялася хмара репелента, а тоді звідкись виникла здорова чорна фігура — зрозуміло, як воно для нього виглядало. Мітячи мені в очі, він кілька разів кольнув дзьобом, але натомість стукнувся в маску, від чого моя голова смикнулася назад. Дзьоб скреготнув об скло. Я не втримав ліву руку й завалився праворуч. Лисокрил хрипнув і підсунувся ближче, клюючи мене в горло. Я відчув, як зазубрений край дзьоба чиркнув шкіру. Не маючи багато варіантів, я різко притиснувся до скелі правою рукою, а тим часом ліва, розігнана нейрохімією, батогом пролетіла в повітрі й ухопила те гадське падло за шию. Я зірвав його з карниза й жбурнув униз. Почувся ще один сполоханий хрип, а тоді внизу вибухом розгорнулися шкірясті крила. Сьєрра Трес закричала.

Я знову вхопився лівою рукою й глянув униз. Обоє були на місці. Лисокрил крилатою тінню відступив, набираючи висоту в бік моря. Я розблокував дихання.

— Все гаразд?

— Будь ласка, не роби так більше, — проскреготів Бразил.

Мені й не довелося. Далі маршрут Нацуме вів нас областю, де плетиво вже було використане й прорване, а тоді ще вузькою смугою густіших налипів і все. Ще десяток добрих захватів — і ми скупчилися на побитій кам’яній платформі під основним зубчастим гребенем Рильської цитаделі.

Натягнуті усмішки. На платформі вистачало місця, щоб сидіти. Я постукав у мікрофон.

— Ісо?

— Я тут, — її голос звучав нехарактерно високо й прискорено від напруги. Я знову всміхнувся.

— Ми нагорі. Дай знати решті.

— Гаразд.

Я притулився спиною до кам’яної кладки й подихав через розтулені губи. Задивився на обрій.

— Я не хочу, щоб нам довелося це повторювати.

— Там ще трошки залишилося, — сказала Трес, тицьнувши великим пальцем на гребінь вгорі. Я провів туди погляд і глянув на спід укріплення.

Архітектура часів Заселення. — Нацуме говорив майже презирливо. — Така до всирачки барокова, що можна було б уже й драбину туди приладнати, різниці б не було. І з таким гордим блиском в очах, який не зник за увесь час у зречниках. Звісно, вони не сподівалися, що хтось узагалі туди долізе.

Я оглянув різьблені яруси прикрас

1 ... 105 106 107 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пробуджені фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пробуджені фурії"