Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

Коли Шовкросс готувався виступати, Лаутерпахт знав, що його текст буде у Нюрнбергу кардинально відредагований британськими юристами, які були стурбовані напрямком судового процесу. «У нас викликає неабияку тривогу те, як судді обговорюють звинувачення і вирок, — сказав Шовкроссу полковник Гаррі Філлімор. — У неформальному оточенні, за обідом, вони зазначили, що, можливо, двох або трьох виправдають, і що багатьох може не бути засуджено до смертної кари». Шовкросс був глибоко занепокоєний. «Ми можемо собі уявити, що один або двоє уникнуть смертного вироку, — додав Філлімор, — але виправдання будь-кого з обвинувачених та імовірне винесення комусь з решти м’яких вироків перетворить цей судовий процес на фарс».{601}

Шовкросс сказав Лаутерпахту, що його об’ємний проект промови викликав «деякі суттєві труднощі». Аби подолати ці труднощі, а також для самозахисту, генеральному прокуророві доведеться приділити більше часу фактам, а це значить, що треба буде скоротити правові аргументи Лаутерпахта: «Якщо я не послухаю поради Файфа і щось піде не так, то, очевидно, скажуть, що це моя провина»{602}. Шовкросс також не був готовий передати для протоколу повний текст промови, а лише зачитати її частини. Він використає з того, що написав у проекті Лаутерпахт, якнайбільше. Зрештою три чверті Шовкроссового тексту на сімдесят сім сторінок було присвячено фактам і підтверджувальним доказам. Тому для правових аргументів залишилося шістнадцять сторінок, дванадцять з яких було повністю написано Лаутерпахтом. Проект, який написав Лаутерпахтом, було дещо скорочено, але невдовзі він дізнається і про доданий текст.

Шовкросс почав з хронології, з довоєнного періоду і змови підсудних з метою вчинення злочинів аж до розв’язання війни.{603} Він розповів про події по всій Європі, відстежуючи розпорядження і документи, зібрані Лемкіном, починаючи з Рейнланду і Чехословаччини, просуваючись далі до Польщі, тоді — на захід до Голландії, Бельгії та Франції, далі — на північ до Норвегії і Данії, на південний схід через Югославію та Грецію, і врешті — на схід до Радянської Росії. «Описані воєнні злочини були одночасно і об’єктом, і джерелом інших злочинів», — сказав Шовкросс суддям. Злочини проти людяності мали місце, але лише в ході війни. Він зробив те, чого Лемкін боявся найбільше — промовчав про злочини, вчинені до 1939 року.

Проте ця промова також мала один блискучий, вирішальний для судових слухань факт. Шовкросс виклав суддям один акт вбивства, який дозволив відтворити в одній знаковій події десять років жахіть. Він зачитав свідчення, які підготував Герман Гребе, німецький керівник на підприємстві поблизу Дубно, на території, що була підконтрольна Франку, і яке було розташоване недалеко від дому пекаря, де у вересні 1939 року кілька днів переховувався Лемкін. Тембр голосу Шовкросса вичавив з тих слів усі емоції. Він говорив неквапливо і з кришталевою точністю виразно вимовляв кожне слово:

— Без крику і плачу ці люди стояли роздягнені поруч зі своїми рідними, цілували один одного, прощалися і чекали на сигнал від іншого есесівця, що стояв біля ями, теж з батогом у руці.{604}

У судовій залі запала тиша, час сповільнився і слова справили свій вплив. Під час виступу Шовкросса письменниця Ребекка Вест, яка сиділа на місцях для преси, помітила, що Франк нервово крутиться на своєму місці, наче маленька дитина, яку насварив вчитель у школі. Шовкросс вів далі:

— Впродовж тих 15 хвилин, що я стояв поруч, я не чув ані скиглення, ані благань про пощаду. Я бачив якусь сім'ю з приблизно восьми осіб: чоловік і жінка, обом приблизно по 50 років, з дітьми, яким було, здається, 1, 8 і 10 рочків, і двома дорослими дочками — мабуть, по 20 і 24 роки. Літня жінка з білосніжним волоссям тримала на руках однорічного малюка, щось наспівувала і бавилася з ним. Дитина захоплено воркотала. Батьки дивилися на це зі сльозами на очах. Тато тримав за руку хлопчика років 10 і тихо з ним розмовляв; хлопчик ледь стримував сльози.

Шовкросс зробив паузу, аби окинути поглядом судову залу, подивитися у бік підсудних. Чи помітив він тоді Франка, який з опущеною головою втупив погляд у дерев’яну підлогу зали суду?

— Батько показав на небо, погладив хлопчину по голові і, здається, щось йому пояснював.

Це була мить «живого жалю», як описала той момент Ребекка Вест.{605}

144

Шовкросс звернув свою увагу на Франка.{606} Ці дії сталися на його території, і це факт, достатній для обвинувачення, тому далі він натиснув ще сильніше.

Ганс Франк, міністр юстиції Баварії, який отримував інформацію про вбивства у Дахау ще з 1933 року.

Ганс Франк, провідний фахівець з права нацистської партії, член центрального комітету партії, який запровадив бойкот євреїв.

Ганс Франк, міністр, який у березні 1934 року по радіо виправдовував расові закони.

Ганс Франк, підсудний, який просив суддів повірити, що інформація в його щоденниках занотовувалася без точного знання фактів.

— Цей проклятий англієць! — сказав Франк про Шовкросса достатньо голосно, щоб цю лайку почули у залі суду.{607}

Ганс Франк, юрист, який публічно виступав і писав на підтримку «жахливої політики геноциду».

Це слово з'явилося зненацька, його не було у тексті, написаному Лаутерпахтом. Шовкросс, вочевидь, мав його додати, а тоді він ще раз повторив його. «Геноцид» як широка мета. «Геноцид» вчинявся щодо циган, польської інтелігенції, євреїв.{608} «Геноцид» здійснювався «у різних формах» проти інших груп у Югославії, в Ельзасі і Лотарінгії, у Нижніх країнах і навіть у Норвегії.

Шовкросс промовляв емоційно, перейшовши до опису методів геноциду. Він описав схему дій, яка завершилася умисним убивством груп у газових камерах, масовими розстрілами, смертельно важкою працею. Він розповідав про «біологічні засоби» для зменшення народжуваності, про стерилізацію, кастрацію, аборти, розділення чоловіків і жінок:

— Докази були приголомшливі, — він продовжив, — кожен із підсудних знав про політику геноциду, кожен був винен у цьому злочині, кожен з них був убивцею. Єдиним належним вироком має бути найвища міра покарання.

Ці слова викликали нервову метушню на лаві підсудних.

Шовкросс використав термін Лемкіна, але утримався від охоплення усієї повноти його значення. Лемкін хотів криміналізувати усі групові вбивства, які відбулися з 1933 року, ще до початку війни. Шовкросс використав цей термін