Читати книгу - "Ілон Маск"

компанію під назвою Internet Merchant Channel (або IMC), яка пропонувала розміщення примітивних, але наповнених інформацією онлайнових рекламних оголошень для бізнесу. Наприклад, якийсь ресторан міг створити оголошення, яке містило б його меню та, можливо, навіть покрокові маршрути до місця його розташування. Ідеї О'Райлі були здебільшого теоретичними, але Zip2 з часом запропонував дуже подібну до цього послугу. О'Райлі закидав, що Маск уперше почув про таку технологію, коли намагався дістати роботу продавця в IMC. Як стверджувалося у позові, О'Райлі зустрічався з Маском принаймні три рази, щоб обговорити деталі роботи. О'Райлі потім поїхав за кордон, а після повернення так і не зміг сконтактуватися з Маском.

О'Райлі відмовився обговорити зі мною свою спробу судитися з Маском. Але у позові він стверджував, що дізнався про Zip2 випадково через багато років після зустрічей з Маском.

2005 року, читаючи книжку про економіку інтернету, О'Райлі натрапив на уривок, в якому згадувалося заснування Маском Zip2 та її продаж компанії Compaq Computer 1999 року за 307 мільйонів доларів готівкою. Фізик був вражений, коли зрозумів, наскільки Zip2 була схожа на IMC, яка так і не стала гідним згадки бізнесом. О'Райлі гарячково почав згадувати свої зустрічі з Маском. Він запідозрив, що Маск тоді уникав його не просто так і що замість того, щоб стати продавцем IMC, Маск побіг займатися тим самим самостійно. О'Райлі хотів компенсацію за первісну ідею, яка нібито належала йому. Він витратив два роки на справу проти Маска. Обсяг матеріалів справи, що зберігаються у суді, — сотні сторінок. О'Райлі зібрав письмові свідчення від людей, які підтверджують різні частини його версії подій. Суддя, однак, дійшов висновку, що О'Райлі не мав необхідного з точки зору підставовості права на оскарження дій Маска через деякі аспекти того, як саме було закрито його компанії. 2010 року суддя поклав на О'Райлі обов'язок відшкодувати Маскові витрати на юридичні послуги. Хоча минуло стільки років, Маск усе ще не примусив О'Райлі заплатити.

Граючись у детектива, О'Райлі розкопав про Маскове минуле деяку інформацію, яка видається цікавішою, ніж закиди, що містилися у позові. Він з'ясував, що Пенсильванський університет присудив Маскові його ступені 1997 року — на два роки пізніше, ніж вказує Маск. Я подзвонив у реєстраційний офіс Пенн, і мені цю інформацію підтвердили. Копії Маскових документів показують, що він отримав подвійний ступінь з економіки та фізики у травні 1997 року. О'Райлі також надсилав повістку до реєстраційного офісу у Стенфорді, щоб перевірити, чи приймали Маска 1995 року до аспірантури за спеціальністю «фізика». Директор приймальної комісії аспірантури написав: «Базуючись на поданій Вами інформації, ми не змогли знайти у нашому офісі записів про Ілона Маска». Коли під час судового розгляду адвоката Маска попросили надати документ, що підтверджував би зарахування Маска до Стенфорду, він назвав цей запит «надмірно обтяжливим». Я сконтактувався з низкою професорів-фізиків зі Стенфорду, які викладали 1995 року, і вони або не відповіли, або не пам'ятали Маска. Даґ Ошерофф, нобелівський лауреат, який у ті часи очолював кафедру, сказав: «Я не думаю, що я зустрічав Ілона, і я майже впевнений, що він на фізичному факультеті не навчався».

У подальші роки вороги Маска радо піднімали питання сумнівності його зарахування до Стенфорду. Коли Мартин Ебергард подав позов до Маска, його адвокат долучив до справи інформацію, що її добув О'Райлі. Протягом усього часу, що я проводив інтерв'ю для цієї книжки, низка критиків Маска, які працювали у Zip2, РауРаІ та на ранній стадії існування Tesla, пряма казали, що вони думають, що Маск прибрехав про вступ до Стенфорду, намагаючись зміцнити свої позиції як підприємця-початківця, а потім мусив дотримуватися цієї історії і після того, як Zip2 стала успішною.

Спочатку мені теж здавалося, що в історії з Масковим навчанням є багато дивних речей, особливо що стосується Стенфорду. Втім, копнувши глибше, я з'ясував, що до всіх невідповідностей є переконливі пояснення і що є багато доказів, які спростовують закиди критиків Маска.

Під час моїх розвідок, наприклад, я знайшов факти, які суперечили тій хронології подій, що її подавав О'Райлі. Пітер Ніколсон, банкір, на якого Маск працював у Канаді, пам'ятає прогулянку з Маском на набережній у Торонто перед тим, як Маск поїхав до Стенфорду. Вони говорили про те, якої форми міг набути бізнес, схожий на Zip2. Маск на той час вже почав писати ранню версію програмного забезпечення, яке було втіленням ідеї, що він її описав Кімбалові. «Він ніяк не міг визначитися, чи почати аспірантуру у Стенфорді, чи взяти це програмне забезпечення, яке він написав у свій вільний час, і зробити з цього бізнес, — розповів Ніколсон. — Він називав цю штуку "віртуальний путівник містом". Я сказав йому, що зараз відбувається це інтернет-божевілля і люди заплатять великі гроші практично за будь-що. Цей софт був золотою можливістю. А в аспірантуру можна було піти будь-коли». Кімбал та інші члени Маскової родини мають приблизно такі ж згадки.

Сам Маск у першій своїй докладній розповіді на цю тему заперечив усі закиди О'Райлі і навіть не зміг пригадати, що коли-небудь зустрічався з цією людиною. «Він просто покидьок, — сказав Маск. — О'Райлі — фізик-невдаха, який став серійним позивакою. Я сказав йому: "Дивись, я не збираюся укладати мирову угоду у несправедливій справі. Так що навіть не намагайся". Але він не відставав. Його позов двічі відкидали на стадії подання нами першого заперечення, що означає, що навіть якби усі факти у справі були істинні, він все одно програв би.

Він доклав усіх зусиль, щоб допекти мені і через моїх друзів, і особисто [тим, що подав позов]. А потім ми домоглися спрощеного провадження. Він програв спрощений розгляд, подав апеляцію, а за кілька місяців програв і апеляцію. Я тоді сказав: "Окей, до біса це все. Подаємо на відшкодування судових витрат". Нам присудили судові витрати за апеляційний розгляд. Ось тоді ми послали по нього шерифа, а він заявив, що у нього, по суті, нема грошей. Чи справді їх не було, не знаю. Але він сказав, що немає. тож ми були в ситуації — або конфіскуємо його машину, або звертаємо стягнення на доходи його дружини. Це були не дуже гарні варіанти. Тож ми вирішили, що він не мусить платити тих грошей, які він мені завинив, за умови, що він не почне подавати безпідставні позови проти когось іншого. А він якраз наприкінці минулого року або на початку цього року [2014] спробував зробити