Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Ривком зачепивши Людмера, що ледь не впав, він кинувся на коліна перед вогненним кільцем.

— Благословляюча! — заволав маг, простягаючи руки. — Вибач дурня. Вибач, що не розпізнав твій поклик.

Благословляюча не ворушилася, а по залі знову залітав шепіт:

— Пробачить? Встиг? Не пробачить? Вб'є? Благословить? Чи сумнівається? Встигне? Не встигне, не встигне, не встигне. Вб'є, вб'є, вб'є.

— Як смі-і-ієш, — вийшов з вогню кіт. — Ти, відверну-у-увшийся-я-я від призо-о-ову-у-у, проси-и-ити про пощ-щ-ща-а-аду-у-у.

— Вб'є, уб'є, уб'є, — закрутив шепіт довкола.

Те, що зробив далі Ларрей, остаточно шокувало Верховного мага.

Не замислюючись, член ради почав приносити благословляючій клятву роду.

Кіт загрозливо зашипів, але постать у чорному, що вийшла з тіні, застережливо підняла руку.

Як тільки клятва була завершена, Благословляюча встала зі свого кам'яного трону та поклала руку на голову уклінного мага.

— Вибачила, вибачила, вибачила, — знову полетів шепіт. Від того, скільки в ньому було злості та розчарування, в Ербердена по спині побіг холодок.

Та що ж це за божевілля відбувається?!

— Дала силу, дала силу, силу, силу. Благословила, благословила. Благословила, — раз-по-раз пролітав шепіт по колу.

Щойно постаті в чорному підняли та відвели по-ідіотськи усміхненого Ларрея, до кам'яного трону у вогні кинулися інші маги, навперебій благаючи про прощення, та, навіть не замислюючись, вимовляли клятву роду.

Ерберден дивився на те, що відбувалося, та, як і раніше, не вірив своїм очам.

Так, він був збентежений, навіть наляканий, але не настільки ж, щоб, стрімголов, віддавати себе в рабство невідомо кому. Він, Ерберден, Верховний маг Такінії, тож ніколи не схилить коліна!

Якоїсь миті він усвідомив, що стоїть один і жодного члена його ради немає поруч, зате перед ним стояла Благословляюча, кіт і все та ж висока постать у чорному.

— Думає, думає, думає, — летів шелест. — Що зробить, що зробить, що зробить?

Благословляюча зробила крок до Ербердена та несподівано тицьнула пальцем у лоб Верховного мага.

Останнє, що він побачив, сповнений злості погляд та яскравий спалах.

Маг звалився на підлогу.