Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Скайлер
- Вирішила погосподарювати? - Обіймаю Олівію ззаду, оцінивши гірку панкейків, що красуються на тарілці.
- Ага.
Вона посміхається і швидко повертається до мене, щоб цмокнути в губи. Зосереджена на приготуванні.
Нахабно тягну верхній панкейк і, звернувши його в трубочку, відкушую. Смачно.
- Ти що? Почекай, ще треба полити сиропом, - схаменувшись, Олівія дістає пляшку сиропу і видавлює його зверху на панкейк.
Рідина стікає на мої пальці, я ловлю її губами, щоб не потрапила на одяг, і сміюся.
- Ой, чорт, вибач, - метушиться дівчинка, разом зі мною ловлячи краплі пальцями і відправляючи їх собі в рот. Теж сміється.
Поглянувши на мене, посміхається на всі свої білі зубки і тягнеться до моїх губ. А точніше до підборіддя. Збирає сироп і хихикає.
- Ти солодкий, - облизує свої липкі губки, і я не утримуюсь, роблю те саме, а потім якось непомітно для нас ця дія переходить у глибокий поцілунок.
Мене замикає, нервові закінчення тріщать. Забуваю і про панкейки, і про те, що ми на кухні, куди будь-якої миті можуть зайти, просто беру те, що так люблю. Від чого в мене нутрощі зводить день у день.
Ми настільки захоплюємося з Олівією, що мало не втрачаємо моменту, коли по холу лунають кроки. Відриваємося один від одного одночасно. Я роблю розворот на сто вісімдесят градусів саме у той момент, коли на кухню входить Керрі.
- Доброго ранку, діти.
- Доброго, - бурчить Олівія, не обертаючись від плити.
Звичайно, губи червоні.
- Добрий, - киваю я і сідаю за стіл.
- Олівіє, ти вирішила приготувати сніданок? – дивується її мати.
Підходить до плити та скептичним поглядом обводить результат старань своєї дівчинки. Нехай спробує щось сказати!
- Так. Сьогодні субота, подумала, чому б не спробувати.
- Це, звичайно, добре, але ти їх перетримуєш. Знімай його.
- Один лише, мам.
Тому що ми цілувалися...
- Я його з'їм, - говорю зі свого місця, - люблю, коли пересмажені.
- Це шкідливо, - включає свою улюблену платівку Керрі, - Лівві, сідай, далі я сама досмажу.
- Я сама, мамо. Випий кави, відпочинь. Мені хочеться досмажити.
Бачу, що Керрі це не до вподоби. Її так і підсмикує зайнятися усим самій, і щоб обрубати це бажання і не заткнути в черговий раз порив доньки подалі, я встаю, дістаю тарілку із сушарки та простягаю Олівії.
- Поклади мені ще пару. Дуже смачно. Раджу, Керрі. А з сиропом то взагалі ульот.
Погляд карих очей обдає мене вдячним теплом. Моя дівчинка червоніє, але усмішку приховати навіть не намагається.
- Бачиш, мамо. Сідай.
Бере мою тарілку і кладе туди три панкейки. Вони справді смачні. Я ні краплі не брешу, тому й їм з величезним апетитом.
Керрі здається, видавивши поблажливо «гаразд», і сідає до столу, коли на кухню входить Патрік.
- Ооо, донька біля плити – це щось нове. - схвально заглядає у пательню. - Коли тільки вирости встигла? Вже їсти готує.
- Будеш, тату? - Обертається на нього задоволена Олівія.
- А як же. Як не спробувати старання доньки? Що я буду за батько?
За кілька секунд приєднується і Ейдан. Наскільки я встиг зрозуміти – панкейки та шоколадні пластівці його улюблена їжа, їх він може з'їсти чимало. Я іноді навіть дивуюся, скільки може влізти в цього маленького чоловічка.
- Чи всі пам'ятають, що у нас завтра вечір сімей сенату?
Патрік прямо сяє щоразу, коли вимовляє ці слова.
- Мхм, - бубонить Ейдан.
Він після події з ялинкою, здається, найбільше ненавидить уже цей очікуваний вечір.
- Так ось, все має пройти ідеально. Скайлер, сьогодні їдь подивися собі костюм. Тобі складно буде самому вибрати, не думаю, що ти бував на таких заходах.
- Не бував, - підтверджую, глянувши на нього.
- Ну, звідки тобі?! Загалом костюм має бути дорогий і стильний. Попросиш консультанта допомогти.
- А я Олівію з собою візьму, вона мені допоможе.
Пропоную, як ні в чому не бувало, і підморгую своїй дівчинці.
Вона швидко підхоплює.
- Я не проти. Я ж і собі маю щось купити, правда, тату?
- Звісно! Повторюся – це має бути дорого, але не вульгарно.
- Коли я одягалася вульгарно, тату?
- Я про всяк випадок попереджаю.
Зустрічаємося очима з Олівією. Вона ховає посмішку, вдаючи, що посилено жує панкейк, а я ховаю усмішку за чашкою.
Уся субота з Олівією, хіба може бути щось краще?
До торгового центру ми приїжджаємо вже за годину.
Народу у вихідні маса.
Олівія відразу прямує до якогось конкретного магазину. Я дозволяю їй вести себе, тому що, як сказав Патрік, у брендах мало знаюся. Знаю назви дорогих та люксових, але з приводу костюмів у моєму досвіді повний провал. Носити не доводилося.
- Так, почнемо з тебе чи мене? - Запитує Олівія, коли ми входимо в магазин.
Судячи з одягу, тут тільки вечірні сукні в жіночому відділі і костюми з сорочками в чоловічому. А ні, ще помічаю краватки та стенд із запонками.
- Можемо одночасно, - знизую плечима. - Шопінг не дуже люблю. Зазвичай заходжу, беру що не дуже дорого і підходить за розміром і йду. Але тут так не вийде. Покладаюсь на тебе, - кажу Олівії, бо справді ні чорта не розумію в цих майже однакових костюмах.
Олівія, чемно відмовившись від допомоги консультанта, зі знанням справи вибирає мені два варіанти костюмів, білу сорочку, а собі бере три сукні.
Ми розходимося по примірювальним. Одягаю на себе сніжно-білу сорочку, штани і насамкінець піджак. На кілька секунд підвисаю, розглядаючи відображення.
Виглядаю цікаво. Презентабельно. Мені подобається.
Одразу на кілька сходинок нагору наче злетів з тієї ями, в якій жив раніше. Усвідомлення того, що тільки не за свої гроші так одягнений, опускає та повертає на землю.
Застібаю гудзики і поправляю. Повертаюсь боком.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.