Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

Саме так я повинен виглядати з часом. Не у звичних толстовках та джинсах, а в костюмі. І зароблятиму на подібний я сам. Зі шкіри вилізу, а зроблю так, щоб більше ні чого не потребувати. І Олівію забезпечу, і матір. Моя дівчинка не знатиме, що таке потреба. Ніколи не відчує на собі те, що мені знайоме. Для неї мені хочеться найкращого. І собі теж.

Виходжу з примірювальної та застигаю. До мене прямує Олівія. Повітря зі звичайного на гаряче перетворюється. На ній коктейльна сукня, коротка, але пишна. Вона, як маленька принцеса. Дивиться на мене своїми величезними очима, а я дихнути не можу.

Від її краси скручує все. Розпливаюся в усмішці, а вона рота відкриває, коли до мене підходить.

- Боже, Скайлере, тобі так личить костюм!

- А тобі сукня. Це точно твоє. Інші можна не міряти.

Прикусивши губу, Олівія крутиться на місці, демонструючи мені вигляд ззаду. Відразу прикидаю чи не коротке, щоб іншим не повадно було розглядати її ззаду, але ні, все добре. Довжина оптимальна.

- Ти як принцеса, маленька, - притягую її до себе, а Олівія хапає мене за руку і тягне до великого дзеркала навпроти входу.

Зупиняємось і дивимося один на одного у відображенні.

- Ідеально, - із захопленням шепоче вона, поклавши долоні мені на плечі і обпершись у них підборіддям, - ти дуже гарний, Скайлере.

За звичкою засовую руки в кишені. Обводжу струнку фігурку очима. Яка вона приваблива дівчинка. Так хочеться потягнути її в примірювальну і...

Затикаю себе на початку думки. Моє тіло реагує дуже бурхливо на подібні фантазії, а в цих штанях, що обтягують, виглядати це буде не комільфо.

- Беремо? - Запитує, не відриваючи від мене очей.

Вона єдина, хто дивиться на мене так, що це відгукується теплом за грудьми. З захопленням, ніжністю, з бажанням, коли ми довго цілуємось, та з відданістю.

Обіймаю її за талію та киваю.

- Беремо, звісно.

Повертаюсь і ловлю її губи, перш ніж відійти від дзеркала.

- Скай?

Знайомий голос змушує нас з Олівією одночасно обернутися.

За широкими скляними відчиненими дверима стоїть Сем із Фредом. Обидва неквапливо роздивляються нас. Сем присвистує.

- Ні біса собі, ось це ти зажив, Скай.

З ним у мене стосунки і так були натягнуті, а після того, як дізнався, що він зняв з Олівії сережки і подарував їх Таї в той момент, коли ми ще були разом, зіпсувалися остаточно.

Я йому у фізіономію дав того вечора, коли дізнався, чисто тому, що ненавиджу щурів, тих, хто за спиною робить такі речі, а не тому, що Таю ревнував. До неї у мене давно все.

Олівія охоплює мою долоню пальцями і міцно стискає. Відчуваю, як напружується.

- Ти глянь на нього, - зі смішком кидає Сем.

Фред мовчить. З ним у мене стосунки наче нормальні, а там хто знає, що встигло змінитися за останні місяці. Я не з'являвся у них давно. Тільки з Максом стосунки підтримую, а з рештою якось самі собою розсмокталися.

- Тобі є що мені сказати? - Запитую у Сема.

- Скайлере, не треба, - пошепки просить Олівія, коли той, хмикнувши, входить до магазину.

Фред слідом.

Ховаю Олівію за спину про всяк випадок. Ніколи не знаєш, що їм спаде на думку.