Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

6. IX. Про гриби. Про провокацію Барятинського. Оповідання Приставкіна про втечу.

7. IX. Холода… «бурьє» (нерозбірливо написане слово. – С. Г.) в театрі. Гірняк. 10 чоловік урок біля Чиб’ю. «Невдача» агіт[аційного] номера.

8.(IX) Приїзд Камова (вчора ввечері). Зустріч.

Штат в редакції.

Лист од Вячка (руська школа).

Посилка Гжицькому.

9.(ІХ) Од’їзд Іванова. Рамзі.

Штат редакції.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

9 вересня 1934 р.

Харків 9.IX.1934 р.

Дорогий мій хлопчику!

Одержала від тебе аж три листи, а тобі (пробач мені, я погана) послала тільки одного та оце другий, бо все більше телеграми тобі даю знати про нас. Телеграм маю дві після побачення, сьогодні одержала другу. Писати не маю особливо й про що. Два дні мазала кватирю Анни Дмит[рівні], а то потроху обшиваюся. Щось нічого не продається; роялів у Харкові сила, і дуже багато нових по 3 875 карб.; так що чи й дадуть за наш 3½, як ми думали. І покупців не дуже, так якби за дурняк, тоді взяли б. І взагалі, продати швидко тільки можна за дурняк, а так не дуже-то. Ми всі здорові і живі. Думаю дітям на народження спекти наполеона і куплю цукерок. Вячку від кожного з нас (тебе, мене і Мури!) по книжці подарую з твоєї бібліотеки, а Мурка і так здобріє, бо що його зараз купувати, коли й те йде прахом і нічого накупляти барахла. Пошила їй сукеньку, і добре буде. Послала тобі вчора посилку: чоботи мисливські, 4 блокноти, 4 банки консервів. молока, 1 банку мазі для чобіт, кисет з мундштуком, 2 подтяжок, ½ кіло цукерок барбарису, 2 тюбика мила для бриття, 4 пари шнурків до черевиків. Більше нічого не влізло. Днів через два-три, або після свят дитячих, пошлю з продуктами та з валянками посилку. І взагалі цей місяць маю тебе нагрузити посилками, бо на пошті з 1 жовтня приймати туди посилок не будуть.

Так що живемо потроху і боїмося чи може трапитися так, що не приїдемо на цю зиму до тебе? Це єдине, що хмарить настрій, а так, маючи від тебе часто звістки, я рада і весела, складаюся потроху і бере мене жах, що так багато барахла збирається, а не брати нічого для сцени – теж неможливо. Ну, та нічого аби було все гаразд у тебе, а ми якось вже доїдемо до тебе. Все я можу перенести, тільки не розлуку з тобою. Боюся навіть думати, що це може бути.

В Ташкент до родичів я писала ще, як приїхала від тебе, і писала, і просила, щоб мені написали, але досі нічого не маю. Ще напишу сьогодні і проситиму, щоб мені докладно написали, як вони там живуть.

Вася заходив до Ганни Дмитрівни, розпитував про все, а Катя, так та… і не чути, і не видно. Заходила до Ганни Дмитрівни, як тільки приїхала з Євпаторії. А Аннушка була в мене, і відтоді носа не показує ні до неї, ні до мене. От тобі самий любимий брат!.. А що ти не одержав від неї листів, так для мене тепер ясно, що вона їх і не писала, а просто збрехала мені, бо знає, що я тобі передам, ну а лист може загубитися дорогою… Аннушка і та зрозуміла і не може заспокоїтися і не хоче піти до неї. Хай їм всячина. Ну я ще розумію, що я для них чужа людина і зі мною носилися, бо це було тобі приємно, але щоб так до тебе – то це вже чорт знає що. От Ганна Дмитрівна прилетіла в 11 год. ночі з Горською в той же день, як я приїхала, і радість була щира, а то всі г…

Пробач мені, може я тобі роблю боляче, та тільки мені гидко про цих людей говорити. Ляля Горська і Валя Варецька – так це люди, і думають, як розраяти мені, коли може трапитися, що я буду зимувати тут. Ляля просто пропонує їхати до неї в Кривий Ріг і улаштуватися якось, коли не буде з Москви розв’язана справа так, як краще; а якщо буде, тоді думає, що Леонід Іванович візьме мене в театр. І говорить щиро і хоче допомогти, бо люблять не твоє ім’я, а тебе і мене. Валентина Федорівна В[арецька] теж пропонує їхати в Херсон, бо її сестра вже працює на заводі і заробляє 6 крб. 50 коп. в день. У мене настрій покращав, і я вже не так страшуся зими, хоча мене вбиває думка, що я не доїду до тебе тепер, як мені обіцяли. Ну, щодо дітей, то Вячко перевівся в російську школу; Мура вчиться тут на Холодній горі в українській, бо не було російських груп. На Муркетку напали ячмені, мучиться бідна дівчина. А то під носом і на носі понасідали нариви. Виснажилася дитина, треба б було на посилене харчування, так не маю змоги, бо не буде з чим доїхати до тебе. Тепер так. З твого пальта мені нічого не можна зробити, бо воно коротке на мене; думаю продати і купити собі готове. Мурці зроблю з шуби; просила Марію Адольфівну довідатися про ту швачку – бабусю, оце понесу грошенят завтра перед іменинами і поспитаю як і що.

Нікого не бачила я і не чула, так не можу нічого і ні про кого тобі написати. В тому листі я тобі писала, що Максим Максимович і Олександр Іванович виїхали і зустрінуться, очевидно, з Маковим батьком у подорожі за збиранням матеріялу. А так всі дома і все добре. Іван Данилович десь в Криму, і не знаю, як його справи, думаю, що йому і їхати не слід, бо помре, або коли й їхати, то в соснові масиви, де його горло і легені дихали б сухим сосновим повітрям. В Москві була якраз перед початком з’їзду і на вулиці зустріла Семенка з Максимом Тадейовичем; ну Семенко, як і завжди, не привітався, а Мак[сим] Тадейович мене не впізнав: дивиться в усі очі, а не вітається. Прийшлося мені до нього кланятися, а він признався, що не міг мене впізнати, бо я стала красивою жінкою. Дуже вітав тебе і знав від Василя, що я в тебе була. Я з ним не дуже довго говорила і взагалі якось розлюбила я їх всіх. В Москві я все, що мені потрібно було, зробила, бо була там четверо суток; от тільки забула подати заяву щодо «Новотні», ну а Аннушка думає, що перепутати номери не дурно, а що, очевидно, «Новотні» вкрадено. Не знаю, що робити – чи через Москву, чи до Києва подавати. Коли встигнеш ще – напиши мені про це все. Вітають тебе Ганна Дмитр[івна] з Маком, Ляля, Валя В[арецька], тьотя з родиною і, звичайно, цілуємо без кінця я з дітьми і чекаємо звісток радості від тебе. Муркет не може дочекатися, коли вже їхати до тебе, «бо на побаченні вона