Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 279
Перейти на сторінку:
реагує по-своєму — різким і немотивованим погіршенням характеру. Чималу годину починаючий некромант відтягувався на нещасному кураторові за пережите потрясіння: дотошно перевіряв якість реактивів, доставлених Фелістером, наявність в номері простирадл і серветок, а також балії для зомбі і води в ній (остання перевірка, правда, в умовах Хо-Карга недоречною не була), Нарешті, прискіпуватися стало більше ні до чого, і Тангор невизначено помахав рукою. Повторювати йому не довелося — Деніс моментально зник за дверима.

— Доброго початку! — старший куратор терпляче чекав на нього біля під’їзду. — Як він там?

— При вході наштовхнулися на сусіда, — пояснив Деніс.

Начальник співчутливо похитав головою.

— Трапляється. Що у вас завтра?

Деніс перелічив феєричні плани свого підопічного.

— І ще йому потрібна карта міста, з вказівниками вулиць.

— Буде, — обіцяв містер Фелістер, — спробуй переконати його не тягати з собою звіра. В бібліотеку ще куди не йшло, а от в ботанічний сад з собакою його не пустять ні за яких обставин. До речі, ти впевнений про ботанічний сад? — Деніс похмуро кивнув. — Дивний інтерес.

— Не те слово.

— Хай побігає, втомиться, в понеділок буде поводитися спокійніше.

— Деніс, погоджуючись, покивав і поплівся до виходу з території — бойовим магом він не був, службового транспорту йому не виділяли, а наймати щоразу рикшу дорогувато — до Старого Кварталу простіше дійти пішки.

Місто навколо бурлило, місто блищало вогнями, ніби намагаючись повернути небу лють денного світила. З приходом сутінок, вулиці наповнилися людьми — в середині літа столиця майже повністю переходила на нічний спосіб життя. Поважно шпацерували чепурні чоловіки в яскраво вишитих халата, клерки в костюмах спішили додому, навколо весело гомонів простий люд, який мало турбувався про дотримання стилю. І над всією цею суєтою витав ЗАПАХ.

Деніс, як вроджений хокаргець, безпомилково розрізняв душок, який виділяли пропітнілі речі або немите людське тіло — для столичного жителя це була достовірна ознака бідності і хвороби. За останній рік солодкуватий сморід можна було відчути майже всюди, нав’язливий, як дервіш — його принесли з собою юрми вихідців зі східного узбережжя, які буквально заполонили місто. Ці бідолахи, не готові до дорожнечі столичного життя, бралися за будь-яку роботу і тулилися в тісних підвалах серед жахливої антисанітарії, лякаючи міську владу примарною загрозою нової чуми.

В кулуарах управління можна було почути, що столичне угрупування військ збільшили вдвічі і лише за рахунок резервів з Півночі, а на обезлюднені землі кантонів Аранген армія висувається як на ворожу територію. Каштадарці масово викуповують у біженців дітей з ознаками Джерела, а населення районів, які зазнали найбільшого рівня навали чужинців, нарікає і вимагає від нещасних забиратися назад.

«Чого би їм було не передóхнути на місці!» — невдоволено подумав Деніс, наткнувшись у натовпі з брудним волоцюгою, і тут же засоромився власних думок — він вважав себе людиною гуманною і просвітленою. Але от лише цей сморід… Від нього можна було збожеволіти.

Все життя мріяв попасти в столицю влітку. От спав і бачив — попасти в пустелю в розпал жари. Питаєте, яким чином столиця Інгерніки опинилася в такому бридкому місці? Напевне, тому, що після розваг короля Ґірейна і отців-інквізиторів Хо-Карг залишився єдиним (взагалі, єдиним), містом колишнього королівства Інґерланд. І все одно, можна би було вибрати місце трохи краще.

Тепловий насос на даху потяга трудився з останніх сил, відчуття було як у біфштекса під час подорожі через духовку. Розглядаючи у вікні вагона солончаки, де з прадавніх часів добували селітру, я міркував про те, що місто, засноване рабами і каторжанами не може сподобатися чорному магу. В принципі, так би і було, але… який же тут сервіс??

На платформі мене зустрічали два йолопи з місцевого «нагляду», які робили вигляд, що вони всі з себе раді і гостинні господарі. Мені майже одразу вдалося спихнути на них валізу, основною особливістю якої була свинцева зачарована прокладка у дні, яка ховала від стороннього ока дядькову книгу (заодно, якщо комусь хочеться проінспектувати зілля, які я там тримав, можна буде сказати, що це — не моє). Жити одразу стало легше (в буквальному смислі). Потім була безкоштовна вечеря. Так, так, так! Натяків робити не довелося — самі заплатили і не поморщилися.

От значить, як воно, бути справжнім магом, крутим і чорним. Сподобалось! Потім була машина з особистим шофером, безкоштовні реактиви, комплект шкарпеток мого розміру і пантофлі в номері. Настрій зіпсувало лише те, що я такий не один.

Зранку першим ділом вирішив випробувати місцеву купальню. Трохи незвично: душу нема, самі лише бáлії-мидниці. Зате є спільний басейн. Вперше побачив, як чотири чорних маги проводять час разом і не сваряться. Двоє чистильників (цих за їх пиками впізнаєш завжди) в’яло сипали прокльони на якусь комісію. Жилавий маг (судячи за м’язами і специфічним загаром — з військових) медитував з мокрою ганчіркою на голові. Літній чаклун незрозумілої спеціалізації печально сидів на приступці в кутку басейну (як згадаєш, що твориться вдень надворі, теж так засумуєш). Я ніжився серед повітряних бульбашок добру годину, поки Макс відмокав у балії під сходами, а коли повернувся, виявив поряд з моїм зомбі вчорашнього сусіда. Довелося зіграти роль німого трагіка, мужик все сприйняв правильно і звалив.

Потім був сніданок, він же і обід. Смачно, багато і ні грама випивки, навіть пива не було. Природньо, всі чорні, злупивши свої порції, моментально розбіглися шукати трохи веселіші заклади, зате виявилося, що за кутовим столом продовжує сидіти компанія емпатів і поволі смакувати зелений чай, схоже, маючи намір провести за цим заняттям цілий день.

Подумав і залишився пити чай з емпатами — бігати такою спекою було вище моїх сил. Тут мене і знайшов місцевий чи то шпик, чи то екскурсовод, і приніс план міста. Поки не спала жара (цей момент було легко визначити за тим, що емпати, нарешті, пішли), я сидів і методично переглядав карту на предмет будь-яких назв, зв’язаних з театром, байками, ботанікою і безпосередньо П’єро Сохане. Нарешті у мене з’явився шанс розв’язати застряглу в зубах загадку! Лист, що вартував життя моєму дядькові, точно включав у себе ребус, який, з точки зору того, хто послав, мав би бути зрозумілий адресатові інтуїтивно. Я знав дядька Ґордона п’ятнадцять років, отже, мав усі шанси зрозуміти хід його думок. Просто мені треба було трохи довше повозитися, можливо, відвідати кілька місць замість одного, а вже там «дорогоцінний друг» буде просто щасливий розповісти, що ж це таке він «урочисто утримав» заради «спадковості у наступників». Але Хо-Карг виявився величезним містом, і необхідних асоціацій одразу набралося за три десятки, я старанно записував їх на папері, який принесли за першою ж вимогою (оце сервіс!). Коли я закінчив свої пошуки, моя голова стала схожою на литу чавунну кулю.

1 ... 108 109 110 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"