Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Ми знову повернулися до благословенної зали.

Попри те, що Верховний осліп, не можна було ризикувати, тому ми знов замаскувалися.

Я була роздратована нашою конспірацією. Якби мені можна було говорити (робити останнє було не можна, щоб мене неможливо було потім впізнати на вулиці по голосу), я давно вже просто струснула б чимось дядька-мага та примусила поклястися.

А так доводилося просто бути присутнім на шоу.

Альберту з королем було простіше, вони змінювали свої голоси магією.

Бас мірно намотував кола навколо Верховного, що сидів на підлозі, й вправлявся в читанні нотацій. З його нелюбові до довгих промов це було ще тим видовищем.

Розглядаючи Верховного мага, я спробувала зрозуміти, що за людина сидить переді мною.

Йому було десь за шістдесят, може, й старше, хто знає, яка у магів тривалість життя. Зараз він сидів на підлозі, підігнувши одну ногу під себе й спершись на іншу. Вигляд мав стомлений і дещо втрачений. Судячи з того, як він водив довкола очима, він справді осліп. Слідів переляку на обличчі у нього не було, а ось зосередженості хоч греблю гати.

— Хто тут ще? — раптом сіпнувшись, спитав маг.

Я в попередженні підняла руку та заговорила тихо, але так, щоб маг точно почув.

— Жриця Благословляючої, я прийшла виконати її волю.

Маг швидко повернув голову в мій бік і, скривившись, спитав:

— І яка її воля? Вб'єш мене?

— А ти хочеш померти? — питанням на запитання відповіла я, знаком вказуючи Басу відійти та займаючи його місце.

Король із герцогом залишилися стояти біля мого кам'яного трону.

— Ні, — спокійно відповів Верховний маг. — Навіщо вона мене засліпила?

— Щоб ти прозрів, — нахилившись до нього, відповіла я.

А як ще відповісти, якщо я сама не знала, навіщо це зробила. Просто піддалася імпульсу. За сценарієм, якщо хтось почне чинити опір, я мала продемонструвати легкий дотик сили.

— Прозрів? — здивувався маг.

— Іноді, тільки втративши щось, починаєш усвідомлювати, що ти насправді мав. Шляхи благословення несповідні, а часом лише у темряві можна побачити світло, — продовжила я філософствувати. — Будь ти на місці Благословляючої, що б ти зробив з таким, як ти?

— Ти замовляєш мені зуби, я не вірю, що Благословляюча здатна давати силу. Вона проста людина, все це підстроєно. Що вам від мене потрібно?

— Мені? — я засміялася. Хитрий жук мені попався. — Благословляюча дала мені все, чого я можу хотіти. Питання в тому, що потрібно тобі?

— Те, що мені потрібно, неможливо, — зло огризнувся маг.

— І всеж. Чого ти хочеш?

— З чого ти вирішила, що я буду з тобою відвертим?

— З того, що ти чудово розумієш, що тобі звідси не вийти, тож тобі дуже хочеться потягнути час і дуже цікаво дізнатися, що тут відбувається.

Ерберден схилив голову та тихо засміявся. Потім піднявся на ноги й, гордо піднявши голову, промовив:

— Роби те, за чим прийшла, й звільни мене від своїх ідіотських розмов.

— Який же ти самовпевнений, — простягла я, знаками не даючи моїм супутникам втручатися. Їх, мабуть, стомила наша балаканина. — Якщо не хочеш говорити, скажу я. Коли ти був молодий, ти мріяв про владу та славу як таку, саму по собі, але зараз тобі вони потрібні для виконання твого бажання. Ти сильна людина, розумна, хитра, спритна. Де ж ти прорахувався, Ерберден? Чому не зміг побачити явного?

— Явного? Про що ти? — піднявся маг, а я знаками показала Альберту, що треба робити.

— У тебе доба, потім вона прийде за тобою, — шепнула я за мить до того, як герцог завдав удару, й маг кулем упав на підлогу.

Кабінет герцога

Я сиділа у кріслі, потираючи скроні.

Втомилася.

Верховний виявився міцним горішком. Якщо інші буквально наввипередки бігли давати клятву, то цей був не пробивний.

— Навіщо ти його відпустила? — не вітаючись, Його Величність увійшов до кабінету.

— А що? У тебе були ідеї, що робити з ним? — я відкинулася на спинку крісла та заплющила очі.

Поспати вдалося зовсім небагато, за останній тиждень я втомилася як ломова кобила й сьогодні вже насолоджувався б перемогою, якби не злощасний Верховний.

— Ти вважаєш, що відпускати його було правильно? — Його Величність вирішив продовжити полоскання мого мозку.

— Ми прибрали всіх із його особняка, він навіть вийти звідти не зможе, — не витримавши, психанула я. — Надвечір зламається як миленький.

— А якщо ні? — не вгавав король.

— Якщо ні, я сама придушу його!

Спальня Верховного мага

Верховний маг на дотик брав шматки смаженого м'яса та відправляв собі до рота. Попри сліпоту, він не втратив вишуканості манер, всі його рухи були плавними, не квапливими, наче при уповільненому фільмуванні.