Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Спостерігаєш?

Я різко обернулася. Поряд зі мною стояла Веста.

— Не хвилюйся, він зараз не чує нас, — сказала вона у відповідь на мій переляканий погляд. — Що збираєшся з ним робити?

— Мені треба змусити його дати клятву вірності, — відповіла я і мимохіть позіхнула. У тому, що Веста сказала правду і Ерберден нас зараз не чув, я не сумнівалася, тому дозволила собі трохи розслабитися. — Він здогадується, що я тут?

— Ні, він дуже зайнятий своїми думками, — Веста замовкла, але через деякий час спитала: — Навіщо ти це робиш?

Я смикнула плечима.

Питання було доволі складним.

— Спочатку це замислювалося, як легка авантюра, моє бажання розважитися та довести Альберту, що наді мною зовсім не треба тремтіти. Я доросла самостійна дівчинка, тож чудово вмію поратися з сірниками.

— А потім? — м'яким, тихим голосом спитала Веста.

— Потім ідея поставити раду магів на місце захопила нас обох і виросла у великомасштабну операцію. Я почуваюся, як у шпигунському фільмі, — усміхнулася я, адже це була найчистіша правда.

— І що ти відчуваєш?

— Що скоро все закінчиться, — мені було тужливо й хотілося виговоритися. — Сьогодні Альберт при Його Величності назвав мене своєю майбутньою дружиною.

— Тебе це не тішить? — запитала Веста.

— Ти ж знаєш, що ні. Ти сама попереджала мене, проте я тільки сьогодні зрозуміла, чому мені не можна було закохуватися в нього.

— Але ти мене не послухала, — зітхнула Веста.

— Хіба почуттям можна наказати? Я сама не очікувала, що здатна на таке. Дідько!

— Але ж твої почуття взаємні, чому ж ти засмучена? — посміхнулася Веста, але в її очах було стільки смутку, що я чудово зрозуміла, до чого таке питання.

— Саме тому, що взаємні. Я не хочу мучити його марними надіями.

— Але ж ти Джерело.

— Весто, годі! Сім'ю створюють не з джерелом, а з жінкою. Ти ж добре знаєш, що я не жінка, а янгол зі зламаним крилом, — моїй гримасі іронії можна було тільки позаздрити, — і не зможу дати йому того, на що він заслуговує.

— Тоді чому ти ще тут, чому й досі з ним?

— Я хочу убезпечити його. Як тільки я буду впевнена, що йому нічого не загрожує, я піду.

— І заради цього ти готова зламати іншу людину? — Веста кивнула на Верховного мага.

— Заради цього я готова спуститися в пекло, — злість на себе буквально вигризала мене. — Втім, я й так уже давно там. І якщо ти прийшла не для того, щоб допомогти мені, йди туди, куди йшла. У мене мало часу.

— Іноді заради примари свободи вибору ми готові померти, — криво посміхнулася Вестай розтанула в повітрі.

Чорт! Взявши заздалегідь приготовані приналежності для письма, я написала наказ і паперовим літачком випустила у вікно. Кинулася сіра тінь — літачок зник. Тепер треба почекати хвилин двадцять.

Поки Верховний маг був у ванній кімнаті, я встигла надіти вбрання Благословляючої. Як тільки він вийшов, я підійшла до нього й, поклавши свою долоню на його очі, внутрішньо промовила: "Прозрій!".

Чарівник похитнувся й, зойкнувши, повільно осів на підлогу.

По тому, як він поморгав очима та здивовано дивився на мене, я зрозуміла — вийшло.

Не втрачаючи більше жодної секунди, я вийшла з кімнати.