Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Перед храмом Благословення

Процесія повільно наближалася.

Першими з'явилися маленькі дівчатка, одягнені мов лялечки, з невеликими кошиками в руках. Стрибаючи та кружляючи, вони підкидали вгору пелюстки троянд які, повільно опускаючись, встеляли бруківку.

Слідом під руку з королевою-матір'ю йшов король. Зараз він був сповнений величі та сили. Зі спиною як струна, розправленими плечима та спокійним поглядом він уособлював справжнє обличчя одноосібної влади. Від нього віяло силою й холодом рішучості.

На секунду Яна навіть злякалася того, що лише кілька годин тому відверто посилала цю людину.

За королем з королевою-матір'ю слідували герцогиня Ошенська з чоловіком і герцог Сандр. Не менш незворушний і спокійний, ніж Його Величність, герцог викликав ще дивніші почуття, ніж король.

Якщо від першого віяло величчю та владою, то від герцога — небезпекою. На нього боялися навіть дивитись і поспіхом відводили очі.

Яна мимоволі посміхнулася. Вона чудово розуміла, як зараз лютує герцог. Адже за задумом вона мала зараз йти поруч із ним, але в останній момент відмовилася підставляти двійника на місце жриці й сама вийшла зустрічати процесію.

Церемоніймейстер вискочив уперед як чорт із табакерки та почав голосно оголошувати прибуття короля до храму Благословення.

Король з королевою-матір'ю піднялися по сходах і зупинилися навпроти жриці, що чекала їх.

— Рада вітати вас, Ваші Величності, у храмі Благословення, — жриця, закутана у все чорне, з закритим обличчям, склала руки хрест-на-хрест на грудях і злегка вклонилася.

Придворні почали активно перешіптуватися, побачивши таку дивну зміну етикету. Яна ж знову посміхнулася, згадавши, скільки сил їй коштувало відстояти право жриці ні перед ким не присідати у реверансі.

— Прошу.

Жриця простягла руку, запрошуючи пройти, й, пропустивши вінценосних осіб, рушила слідом.

Варто їм було пройти крізь важкі різьблені двері, як за їхніми спинами ковзнули два стражники у довгих чорних плащах із прихованими обличчями та застигли у дверях.

Варта справила на натовп не менше враження, ніж сама жриця.

Герцог Сандр теж усміхнувся.

Все-таки його кохана була неперевершеною в умінні справляти враження. Адже це присутні ще не в курсі, скільки влади та повноважень у цієї самої варти.

Скоро тільки один їхній вигляд буде вселяти жах. Вже про це він обов’язково подбає.

Якщо вони магів до добровільної клятви довели, то про простих смертних і казати нема чого.

Поки Сандр насолоджувався перемогою, король із королевою-матір'ю дійшли до дверей зали Благословення.

Його Величність із задоволенням помітив, що жриці вже немає поряд. Стражники відчинили перед ними двері, й король ступив у прохолодну напівтемряву.

На грубо витесаному з каменю кріслі сиділа Благословляюча. Біля її ніг лежала величезна тварина, що нагадувала кота.

Король з цікавістю подивився на матір, адже зараз уся вистава розігрувалася лише для неї.

Королева-мати тримала обличчя, але Одуел добре бачив, що вона просто згорає від цікавості.

Благословляюча встала та повільно попрямувала на зустріч.

— Благословля-я-яюча р-р-ра-а-адапр-р-ривіта-а-ати ва-а-ас, Ва-а-аші Вели-и-ичності-і-і, — протягнув кіт, стаючи поряд з Благословляючою.

Королева-мати здригнулася і вчепилася в рукав сина. У відповідь той заспокійливо накрив її руку своєю.

— Не хвилюйтеся, матінко, нам нічого не загрожує. Бас — священна тварина нашої Благословляючої, — обережно шепнув він їй. — Підійдемо ближче та привітаємо їх.

Потягнувши за собою королеву-мати, король попрямував до Благословляючої, що зупинилася в центрі.

Підійшовши до Благословляючої, король мовчки лише злегка нахилив голову, й вона поклала на неї свою руку.

Одуел миттєво відчув силу, що наповнювала його, але він навіть близько не здогадався, що в той момент побажала йому Благословляюча. Втім, і вона теж не могла передбачити, до чого приведе її побажання королю одружитися з тією, кого він покохає.

Королеві-матері пощастило більше — її Благословляюча обдарувала простим побажанням здоров'я.

Наступними зайшли сестра короля з чоловіком та Альберт. Перші, отримавши благословення, відійшли убік, звільняючи місце герцогу.

Той, як і було домовлено, опустився перед Благословляючою на одне коліно, але в той момент, коли вона простягла руку для благословення, перехопив її та потяг до себе. Лише краєм ока Яна встигла побачити, як Бас миттю піднявся, закриваючи їх від подружжя Ошенських.

— Виходь за мене, — прошепотів Альберт, цілуючи Яні руку.

— Зовсім здурів, — ошелешено прошепотіла та у відповідь, сподіваючись, що їх не почують, — знайшов місце та час.

— Я хочу почути відповідь, — не відпускаючи руку, хоч Яна продовжувала вперто вириватися, як ні в чому не бувало промовив Альберт. — Тут і зараз.