Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Яна вже зібралася знову зашипіти щось у дусі «вдома поговоримо», але в цей момент до них ковзнула чорна тінь, і обидва почули тихий голос Грега:

— Верховний тут.

— От дідько, — процідив Альберт крізь зуби, але швидко піднявся і попрямував до сестри короля, маючи намір вивести їх із зали благословення.

Спокійним, впевненим кроком Верховний маг прямував до Благословляючої.

— Я не падатиму на коліна та не буду просити помилування як мої соратники, — дивлячись прямо в очі Благословляючої, почав він. — Я не знаю, як ти все це зробила. Я не знаю, хто ти та як даєш силу, — кожне його слово було ніби викарбуване. — Але мені потрібна сила, яка є в тебе.

Бас уже відкрив рота, але Благословляюча зупинила його.

Мить — і хвиля вогню поглинула її.

Маг завмер, але за кілька хвилин знайомий голос змусив його здригнутися.

— Навіщо?

— Навіщо я повернувся? — скинув брову Верховний.

— Навіщо тобі сила?

— Думаю, це й так зрозуміло.

— Ні! — різко, наче відрізала, перебила жриця. — Відповідай на питання.

— Щоб знищити того, хто знищив мене, — зло, але водночас з відчаєм відповів Ерберден.

Жриця здригнулася, потім, наче розлючена кішка, кинулася до Верховного, але різко зупинилася буквально за кілька сантиметрів від мага.

— Знищити?

Маг розгубився, а жриця зареготала.

— Ти просиш силу, щоб знищити того, хто їй належить? Того, кого вона вибрала? Ти! Нікчема!

Повітря навколо них стало щільним і ніби іскрилося від напруги. Очі жриці стали подібними до безодні, й Ерберден відчув, що ще трохи й ця безодня поглине його.

Цієї миті він зрозумів: боятися треба не Благословляючу, бо та дає, боятися треба жрицю, яка може відібрати, й жодна сила не зупинить її. Він відчув, як невидимі пальці схопили його за горло та підняли над землею.

— Жалюгідне створіння, — голос жриці змінився, сів і одночасно наповнився силою, — дрібнота. Хто ти проти волі богів? — невидимі пальці розтулилися, та Верховний звалився до ніг жриці. — Я проклинаю тебе на вічне служіння тому, кого хочеш знищити. Вічний раб, доки вона сама не звільнить тебе.

Наступної миті яскравий спалах засліпив усіх, хто перебував у залі.

Першим прийшов до тями Альберт. Схопившись, він побачив лежачих непритомно жрицю й Верховного мага. Не роздумуючи, кинувся до Яни та, підхопивши обм’якле тіло на руки, кинувся геть із зали.

— Очей не зводити з Верховного! — прогримів він, несучи Яну нагору.

Спальня жриці Благословляючої

Король влетів у кімнату слідом за Альбертом.

— Що сталося? — захекавшись, запитав він.

— Я сам нічого не розумію, — Альберт обережно поклав Яну на ліжко, — у ній майже немає сили, як тоді на Кай-Рій.

— Верховний маг? — насупився король. — Він якось впливав на неї?

— Швидше, навпаки, — Альберт хитнув головою, — вона прокляла його. Ось тільки не можу зрозуміти як. Такого я ще не бачив.

— Розповідай! — упав у крісло Одуел.

Альберт, не приховуючи, розповів усе, що бачив. Як Яна дала йому умовний знак приховати її вогнем і як повернулася до зали в образі жриці, як почала з Верховним дивну розмову та як відреагувала на його слова.

— Альберте, ти усвідомлюєш, наскільки вона сильна?

— Краще, ніж ти, — спокійно відповів Альберт, ніжно гладячи Яну по щоці.

— Альберте, ми нічого про неї не знаємо, — не вгавав король.

— Ти не знаєш, — Альберт повернув голову до Одуела, — я знаю більш ніж достатньо. А зараз залиш нас.

— Аль…

— Одуел, якщо хоч одна волосинка впаде з її голови, я не подивлюся, що ми брати. Я знаю, що роблю. І ти або довіряєш мені, або просто зникаєш із цього світу.

— Ти мені погрожуєш? — подиву в голосі короля не було меж.

— Ні, просто попереджаю. Вона моя дружина, тож тобі не варто забувати про це. А тепер залиш нас.

— Ти зробив їй пропозицію? — король рвучко встав і попрямував до дверей.

— Хіба не цього ти домагався?

— І вона погодилася?

— Це не має значення, — спокійно відповів Альберт, і король поспішив зачинити за собою двері.