Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"

«Діти мої й того батька-шаленця! Якщо мою раду

Хочете вчути — помстіться за кривду, що заподіяв

Батько — дітям своїм: він перший підняв на вас руку», —

Мовила. Їх же страх огорнув, не озвався і словом

Жоден з них. Зваживсь тоді найдужчий і хитроумний

Кронос. Слово таке він турботливій матері мовив:

/170/ «Що обіцяв — те зроблю, моя мамо: про батька не дбаю,

Хоч він і наш, та мені він ненависний, адже він першим

Звершив те діло, батька не гідне і нечестиве».

Мовив він так — і серцем зраділа Земля неосяжна.

В засідку сина веде, дає в руку серп гострозубий

І викладає йому увесь задум, сплетений хитро.

Ось уже Ніч і великий Уран з нею сходить на Землю,

Всю обіймає її, щоб у любощах з нею єднатись.

Син же одразу, із засідки, руку витягнув ліву,

Правою ж, серп величезний узявши, батьку своєму

/180/ Міць чоловічу серпом тим зубастим махом одрізав

І позад себе жбурнув навмання, але недаремно

Те, що одрізав, міць чоловіча, з руки полетіла:

Бризнувши, кров дощем пролилась, і ті крапелини

В себе ввібрала Земля. Минули роки кругобіжні —

Й грізні Еринії[39] з тих крапелин і Гіганти зродились

У ясносяйній броні, у руках — списи довжелезні;

Й Німфи, мелійськими звуть їх[40], ступили на землю незмірну.

А чоловічу міць, що сталевим серпом він одрізав,

Кинув із берега в море, що хвилями грає шумкими.

/190/ Морем та міць чоловіча пливла та пливла, аж по часі

Біла зібралася піна довкіл несмертельного члена —

Й діва[41] з неї зросла. Подалась до Кітери спочатку,

Звідти — до Кіпру, омитого морем. Вийшла на берег

Гожа богиня; де лиш землі торкнеться стопою —

Трави ростуть. Афродітою звуть її, зроджену з піни,

Вишні боги й люди всі — й Кітереєю в гарнім віночку:

Так-от назвали її, бо піна ж її згодувала,

А Кітереєю — бо побувала вона й на Кітері,

Ще ж і Кіпрідою, бо народилась на Кіпрі морському,

/200/ Й Філомедéєю, бо з чоловічої сили постала.

Разом із нею — Ерот і Гíмерос-красень, відколи

Світ вона вздріла й до роду богів, богиня, прямує.

Честь ось таку від самого початку їй випало мати

Серед людей і серед богів, що не відають смерті:

Шепіт дівочий[42], звабливі усмішки, підступи різні,

І насолоди п’янкі, й солодше од меду кохання.

Батько, великий Уран, дав синам своїм назву «Титани», —

З ними він ворогував, — хоч їх і сплодив, бо, як мовив,

У божевіллі своїм посягти на таке вже посміли[43],

/210/ Що, хай наспіє пора, — поплатяться таки за той злочин.

Ніч породила Кончину жахну[44] й усю в чорному Керу,

Тáната, Гіпноса й ціле потомство Видінь[45] усіляких,

Це їх сама вона, геть уся темна, без мужа зродила.

Потім і Безум на світ привела, і болісне Горе,

І Гесперид, що за Океаном величноплинним

Яблунь плоди золоті стережуть і плідні дерева;

Мойр народила і Кер, богинь, безпощадних у карі.

Мойри: Клотó, Лахéсіс і Áтропос[46]; ті поміж людом,

Щойно хто вродиться, благо чи зло якесь розподіляють.

/220/ Мстяться за будь-який злочин проти людини чи бога,

Й доти скипають вони, розлючені, чорною жовчю,

Поки злочинець не понесе за переступ свій кари.

І Немесіду — на голову смертного люду зродила

Пагубна Ніч, а тоді — Облуду і Милувáння,

Старість, згубу людей, та Еріду жорстокосерду.

Ця ж, осоружна, сама уже болісний Труд породила

І Забуття, і Голод, і Болісті, вмиті сльозами,

Бійки, Убивства жахні й мужів губительок — Битви,

Злобні Сварки і брехливі Слова, і Спори сумнівні,

/230/ Й дику Шаленість, вони ж полюбляють ходити у парі,

Й Клятву, вона ж для люду земного чи не найбільший

Клопіт, коли хтось умисно складе неправдиву присягу.

Понт — Нерея зродив, правдивого, щирого серцем

Сина найстаршого — Старцем поважним його називають,

Добрий-бо він, не хитрун, ніколи про справедливість

Не забуває — лиш праведне в нього і чесне на мислі.

Велетня згодом, Тавманта, і Форкія видав на світ він,

Як із Землею зійшовсь, і Кето прекраснолицю,

Ще ж — і Еврібію: сталь, а не серце в неї у грудях.

/240/ Дочки богинь наймиліші — усі від Нерея, а їх він

Мав від Доріди пишноволосої в морі безпліднім —

Батько її — Океан кругоплинний; ось її доньки:

Прото й Евкрата, і Сао пригожа, і Амфітріта,

З ними Евдора, Тетіда, Галена ніжна і Главка,

І Кімотоя, і Спейо прудка, і зваблива Талíя,

Мила Меліта, І Евлімена, з ними й Агава,

І Ератó, й Пасітея, й Евніка рожевораменна,

Далі — Дотó і Прото, і Феруса, і Дінамена,

Ще ж і Несая, Актея, Протомедея й Доріда,

/250/ З ними — й Панопа, і миловидна, ясна Галатея,

І Гіппотоя струнка, й Гіппоноя рожеворамена,

І Кімодока, що в млистому морі шал вітровіїв

З Кіматолéгою і Амфітрітою, ніжки в якої

Наче точені, махом руки утишити може.

Далі — Кімó, Ейона і в краснім вінку Галімеда,

І Главконома усміхнена мило, й Понтопорея,

І Леягора, а ще — Евагора, і Лаомедéя,

І Пулінóма, і Автоноя, і Лісіанáсса,

І бездоганна своєю красою — звабна Еварна,

/260/ Далі — Псамáта ставна й до