Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Тимур відвозить її до швейного цеху, дорогою купуючи їм у Макдональдсі по ріжку карамельного морозива.

— Ложечка цукру та маленькі кроки до діабету нікому о сьомій ранку не зашкодять.

У нього четверо дітей і дружина-пампушка, фотографіями якої рясніє Рендж Ровер.

— Милував Господь трушним джекпотом, усі — дівчатка, — розповідає він, — хоч створив щось прекрасне. Жінки – це диво, а мужики – огидні істоти.

Кіра просить не доїжджати до самих воріт цеху, щоб уникнути зайвих питань з боку колег. Докопування до порядку її робочого дня виносить із честю і запевняє, що відразу йому подзвонить, якщо самопочуття погіршиться.

На роботі вона ніби зомбі і навіть геть-чисто псує викрійку, за що доведеться ще й заплатити з власної кишені.

Помічниця завідуючої Аня, можна сказати, її подруга по роботі, збентежена від втомленого вигляду дівчини, але з розпитуванням не лізе. Подруга знає про проблеми у сім'ї Норових.

Якби Аня не була самотньою матір'ю, то можна було б напроситися в гості до неї хоча б на пару днів. Половину робочого дня Кіра ламає голову над тим, куди вони з Петром підуть після лікарні. У квартиру справді повертатися небезпечно, і не дуже хочеться. Але якщо інших варіантів не підвернеться, то доведеться.

В обідню перерву Кіра риється в сотнях інтернет-публікацій, що стосуються Бруса, щоб освіжити в пам'яті біографію глави мафії.

Карелін  — і справді сенсація, з якого боку не подивися.

Його батько — колишній почесний військовий, з регаліями на пів сторінки, що встиг стати не лише впливовим політиком, а й улюбленцем громадськості. Кіра навіть пам'ятає деякі його жарти, Карелін-старший — безперечно привабливий чоловік і універсально харизматичний, чого в його сина і грама не знайдеться. Мама ж — лауреат Нобелівської премії, науковець-хімік із відомого роду наукових діячів. Нащадок благородної сім’ї, важлива особа.

Брус — як похмура пляма, що вже не стирається в цьому сімейному фотоальбомі почесного роду.
Точніше був би ще й несподіваною плямою, якщо...

…якби його дід не був головою столичної мафії свого часу. Його називали Танком і іноді Солдатом, і він припадав Романові дідом по батьковій лінії.

Як дитина з сім'ї, яка так бажає залишатися благонадійною і поважною в суспільстві, дитина, яка вирушила вчитися до Британії в підлітковому віці і мала можливість подорожувати змалку, потім різко звернула назад — на доріжку, прокладену дідом?

Кіра знаходить інтерв'ю зі шкільною вчителькою Кареліна, у якої він навчався в підлітковому віці до переїзду в Сполучене Королівство:

— Роман був старанний, розумний такий, — каже Олена Петрівна, відводячи очі від журналіста і дивлячись у бік природного джерела світла, бо мабуть, інтерв'ю проходить перед вікнами. — Завжди був уразливим, знаєте, рідко бувають такі діти, що звалюють все на себе і справляються не гірше за нас. Постояти за всіх міг, а сам був беззахисним. Я не знаю, які там чутки ходять.

Наприкінці вимовляє різко вчителька і додає:

— Я коментувати це не можу, це неетично.

З цеху вона виходить на дві години раніше і за воротами чекає сюрприз у вигляді чотирьох представницьких тачок, припаркованих уздовж протилежного бордюру. Стільки грошових одиниць на квадратний сантиметр цей напівзанедбаний район ніколи не бачив і, мабуть, уже ніколи не побачить.

Карелін у сонцезахисних окулярах у позі хижака-буддиста притулився спиною до темно-сірого джипа посередині.

Він спостерігає, як Кіра прощається з вахтером цехів, і як вона прямує до пішохідного переходу.

Біля сусідньої тачки стоїть Тимур, і Брус кивком наказує йому зустріти та забрати дівчину собі у Рендж Ровер.

На переході Кіра не надто уважно дивиться на всі боки, бо повільно закипає від злості та обурення, спостерігаючи за цими царськими указами, і навряд чи її зіб'є машина — точно кожен водій пригальмував би, коли в такому районі на шляху раптом опиниться така низка крутих тачок.

На позитивні звабливі балачки Тимура дівчина ніяк не звертає уваги, а замість відповіді пильно й демонстративно дивиться на Кареліна.

— Я сказала сьогодні вранці не зустрічати мене тут, — майже погрозливо каже вона так, щоб Брус усе почув, адже слова призначаються йому.

— Кіро, пішли до мене в тачку.

Вона дійсно доходить до передніх дверей Рендж Ровера, але Брус має нахабство відповісти, тому в машину Тимура вона так і не сяде.

— Я сказав учора ввечері ніякої роботи, і ось ми тут, — оманливо тихо й спокійно каже Карелін.

Розвернутися і рушити прямо на центральний позашляховик нічого не варто. Несподівано сили прибувають, хоч на роботі сьогодні було бажання повіситися. Дратують пил і каміння під підошвами босоніжок, але вдається йти рівно і цілеспрямовано.

Доходить Кіра до самого Кареліна і зупиняється просто перед ним. Така демонстрація домінантності не залишиться непоміченою з огляду на безліч свідків у сусідніх тачках. Нічого, тепер він матиме привід позлитися з реальної причини, а не надуманої.

Навіщо, питається, треба було тягти сюди стільки людей.

— З дороги, — відскакує від зубів попередження.

Звичайно, Роман навіть не рухається, продовжуючи закривати тілом дверцята в салон.

- Я сказала, з дороги.

Сонцезахисні окуляри опиняються в руці, а на неї зверху вниз дивляться задумливі, трохи затуманені зелені очі.

— Будь ласка, — як ні в чому не бувало відповідає Брус і відчиняє перед дівчиною дверцята.

Поки вона влаштовується в салоні, він обходить машину і сідає поряд, водій рухається з місця без будь-якого знаку.

Дякувати Богу, тут працює кондиціонер, і Кіра розслабляється. Проти волі, щоправда, — у присутності цього божевільного зухвальця розслаблятися взагалі ніколи не варто.