Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Він нахиляється і блискавично смикає мене за лікоть, змушуючи пригорнутися до кам'яної грудини. І обпікає вухо злим шепотінням:

— Але ти, трясця, саме така. Така сама, як і всі вони.

Штовхаю біса в плече і безстрашно заглядаю прямо в спотворене сотнями емоцій обличчя. Ми обоє опиняємося ногами в калюжі.

— Тому що ти так вирішив? Що ти знаєш взагалі про це, Кулаков? Що? Нічого!

— Побільше твого, — випльовує він. — Я в дитячому будинку виріс і...

Я бачу, як він миттєво шкодує про вибовтане.

І вперше його охоплює така злість, що я відступаю мимоволі назад. Злість на себе самого.

До цього моменту... усі погляди, погрози, рухи були лише початком.

У животі вузол згортається, і вузол цей із розпеченого заліза. Я раптом хочу щось сказати. Але не знаю що саме. Серце гілками обростає, і тягнеться-тягнеться... До нього, який застиг істуканом просто навпроти.

— Я...

— Забирайся з селища, — кидає Кулак хльостко і рухається геть.

— Не можу поважати брехуна, — заряджаючи йому в спину. — Домовленість? Не будуватимеш комплекс? Була б дурепою, якби тобі повірила. Розпещеною дівкою!

Розвертаючись, він тепер простує спиною уперед. Щоб дивитися на мене, коли розриває дощовий дріб хрипами.

— Я б відмовився. Кинув би проєкт. Дотримав би слова. Не обманював. Ти відмовилася! Єдина обманщиця тут — ти, Алісо!

Кожна фраза кругляком цементується в стіни, що він вибудовує навколо себе. Стіни клітки, в якій він п'ятами ступає просто по калюжах. Він іде і не знає, що чекає на нього за спиною.

Біс, що прикидається благодійником.

Бандит, який намагається легалізуватися.

Сирота на вершині всесвіту.

Так, єдина обманщиця тут — це я, Кулак.