Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Я була вражена, побачивши цю статистику, і почала власне опитування, щоб з’ясувати, чому і чоловіки, і жінки наділяють сторінку номер три особливим статусом, а не зараховують до софт-порно. У цифрах, хоч моя «вибірка» й набагато менша, я отримала приблизно такий самий результат, що й ДІРО — лише п’ята частина респондентів висловила негативне ставлення до третьої сторінки. На моє здивування, навіть дехто з моїх феміністично налаштованих інформаторок не дуже заперечував проти третьої сторінки. У чому ж справа? «Та тому, що ці дівчата з третьої сторінки, це якийсь жарт, чи що, — сказала одна жінка. — Та це не можна сприймати серйозно». «О, та я думаю, що ми просто вже звикли», — пояснювала інша пані. «Сторінка номер три — це щось на кшталт пікантних листівок з дівчатами в купальниках, — докинула особливо метка інформаторка. — Це недоумкуваті картинки, з ідіотськими каламбурними підписами. Та на таке й образитися годі». Дівчина-підліток теж висловилась зневажливо: «У порівнянні з тим, що люди дивляться в інтернеті, та навіть з тим, що показують по телебаченню, сторінка номер три — сама невинність, це щось таке чудернацьке і старосвітське!».

Я зауважила, що майже всі, кого я запитувала про сторінку номер три, сміялися чи хоча б усміхалися у відповідь, — навіть ті, хто її не схвалював. Вони закочували очі і кивали головою, але так смиренно, терпляче, ніби йшлося про милу шкоду пустотливого дитяти чи домашньої тваринки. Сторінка номер три — це традиція, це ціла інституція, така заспокійливо знайома, як радіопрограма «The Archers» або дощ на банківські вихідні. Джордж Орвел охарактеризував англійський робочий клас як «любителів масних жартів» і відзначив «приголомшливу вульгарність» бридких карикатурних листівок. Безглузді жарти, гра слів і double-entendres у підписах до малюнків на третій сторінці — це така ж невід’ємна частина традиції, як і оголені груди, що нагадує нам про те, що в сексі теж є доля жарту і його не можна сприймати надто ревно. «Цицьки та каламбури» з сторінки номер три важко сприймати як порнографію, так само як і груди та брудні жартики на пляжних листівках, чи фільм «Не зупиняйся». Як на те пішло, то вони навіть не сексуальні. Сторінка номер три — надто безглузда, надто карикатурна у своїй абсурдності, надто англійська, щоб бути сексуальною.

«В Англії є секс, та еротики точно нема», — сказав Джордж Мікеш 1977 року. Це хоч і образлива, та все ж краща оцінка, аніж та, яку він нам виставив 1946 року: «На Континенті у людей є секс, а в англійців — пляшки з гарячою водою». Однак він має рацію, і це підтверджують мої дослідження: тільки англійці могли обернути світлини розкішних напівголих жінок на щось таке абсолютно асексуальне як сторінка номер три.

Правила сексу та англійськість

Що ж з цього всього ми дізналися про англійськість? Риси, які ми тут виявили, переважно належать до категорії «першочергових підозрюваних» — гумор, «соціальна не-дужість», лукавство, чесна гра, класова зацикленість, ґречність, скромність і т. д. Та мені викристалізовується все чіткіше усвідомлення того, що ці визначальні риси англійськості не можна розглядати (як це робили Орвел, Прістлі, Бетеман, Брайсон, Паксман та всі решта, на кого ми тут посилались) як список окремішніх, непов’язаних між собою принципів та рис характеру — їх слід сприймати як свого роду систему.

Ретельніше придивившись до правил поведінки та поведінкових патернів, я зауважила, що більшість із них є плодом схрещення як мінімум двох «визначальних ознак англійськості». Правило рефлекторного гумору якраз є прикладом того, як гумор (що сам є визначальною ознакою) пом’якшує симптоми «соціальної не-дужості» (яка теж є визначальною характеристикою англійськості).

Чимало флірт-зон, виявлених завдяки тесту САС, також свідчать про перетин поля дії декількох визначальних ознак англійськості. Несприйняття вечорів знайомств та шлюбних агенцій, потреба прикидатися, буцімто ми зібралися зовсім не для соціалізації, уразливість до самого поняття «побачення», здається, виникають із перетину «соціальної не-дужості» (вкотре), лукавства та заборони на надмірну серйозність (похідна від гумору).

Правило клаберів «Будь ласка, тільки без сексу, ми занадто круті» базується переважно на лукавстві, та його варто тут згадати з огляду на важливий нюанс, який я зауважила раніше, — лукавство англійців насправді є дуже особливим видом лукавства, яке передбачає німу згоду на самообман, а не зумисний обман інших людей.

Правила флірту із люб’язності складається із двох характеристик — лукавства і люб’язності. Скидається на те, що ці двоє йдуть рука в руку — згадаймо «ввічливий егалітаризм», який також є плодом лукавства та люб’язності, з домішком зацикленості на класовості.

Принцип непевності — це не ознака притлумленої гомосексуальності, а радше результат взаємодії трьох визначальних рис англійськості: «соціальної не-дужості» + ґречності + чесної гри.

Правила глузів є продуктом «соціальної не-дужості», поєднаної з гумором; правила спостереження за дівчатами висновуються на двох вищезгаданих, а вишенькою на торті — наш спеціалітет — колективний обман, як особливий підвид лукавства. Правило мезальянсу включає в себе класову зацикленість і лукавство; правило розмов про секс — це симптом «соціальної не-дужості», який маскують гумором, те саме стосується і правила кумедних дупок.

Наразі матеріал доволі сирий — я переконана, що формули англійськості значно складніші, аніж мої прості рівняння — та принаймні ми рухаємося у напрямку просторової, а не лінійної схеми. Я ще не зовсім розумію якої, але покладаю надії, що під кінець книжки вдасться вивести графічну формулу, яка б відображала зв’язки та взаємодії між формотворчими для нашого національного характеру рисами.

І наостанок, про фотографії «з перчиком» зі сторінки номер три, де пришелепкуваті словесні ігрища (доволі заразні, мушу визнати) якимсь дивом нівелюють еротизм світлин. Це ще один приклад того, як англійці послуговуються гумором, щоб нейтралізувати потенційну незручність чи образу — така собі комбінація зі «соціальної не-дужості», гумору та ґречності. Якісь народи насолоджуються сексом та еротикою; якісь (переважно релігійні) нейтралізують секс цензурою; ще інші (Сполучені Штати та частина Скандинавії) — невмолимо стерилізують секс затятою політкоректністю із кам’яним обличчям. А англійці — роблять це з гумором!

РИТУАЛИ ПОСВЯТИ 

Я назвала цей розділ «Ритуали посвяти», а не «Релігія», адже релігія як така майже не впливає на сьогодення більшості англійців. Самі ж ритуали, які англійські вікарії непоштиво охрестили «народився, оженився, вмер» та інші, не такі епохальні зміни станів, й досі не втратили свого значення. Більшість чесних англіканських священнослужителів щиросердо зізнаються, що ритуальні обряди шлюбу, похорону і рідше народження — це єдині моменти взаємодії церкви та прихожан. Дехто ходить на Різдвяну месу, одиниці — на Великодню, для більшості з нас відвідування церкви зводиться до участі в обрядах шлюбу, похорону і ще, мабуть, хрестин. 

Релігія за замовчуванням