Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Суспільно-політичні твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

274
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суспільно-політичні твори" автора Микола Іванович Міхновський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 163
Перейти на сторінку:
панські дворища. Зате викликає божевільний гнів пасквілянта те, що я обороняв на суді селян, які розгромили єврейські крамниці. Ця етика мого пасквілянта мимоволі нагадує мені етику того негра, який казав: «Добре, коли я зведу сусідову жінку, але погано, коли сусід зведе мою жінку».

Зі свого боку, я зазначаю, що, на мою думку, як ті, що розбивали панські дворища, так і ті, що розбивали єврейські крамниці, однаково винні, бо вони знехтували один і той закон і однаково пошкодили чуже майно, бо, на мою думку, не становить ніякої різниці те, що поміщики були православної віри, а крамарі — юдейської. І коли д. Шмаков та його однодумці не хочуть обороняти погромщиків панських дворищ, а д. Ратнер та його однодумці не хочуть обороняти погромщиків єврейського добра, то це тільки свідчить, що не самий факт погрому викликав в цих адвокатів ті чи інші відносини, але те, ще майно було предметом погрому. Отже, не саме подія, а попередні симпатії чи антипатії до жертв погрому змушують д. Ратнера та Шмакова робити з погромників різні категорії. А тим часом скрізь по Полтавщині, де тільки я й обороняв, погромники не чинили насилля ані проти особи поміщика, ані проти особи єврея, а звертали увагу тільки на майно їх. Крім того, ніде на Полтавщині не було таких страшних сцен, які виробляли на Поволжі селяни-росіяни зі своїми поміщиками або в Кишиневі молдавани з євреями. Отже, повторюю, що характер нападів і на панський двір, і на єврейську крамницю був однаковісінький. Через те я ніяк не розумію з погляду логіки, чому вихвалювані моїм пасквілянтом адвокати добре робили, обороняючи в суді Грицька Розбишаченка, коли він, розбивши пана, посунув далі та й розбив «жида». Мотиви й цілі були в обох випадках у Грицька Розбишаченка ті самісінькі: і пан, і євреї, на думку того Розбишаченка, тиснуть його, визискують собі на користь його працю, не дають йому вгору глянути. По всіх погромницьких процесах зовсім виразно й недвозначною смугою проходили ці дійсні мотиви руху проти поміщиків та євреїв. Правда що прокуратура намагалася довести, що підкладом розрухів були національні різниці, а оборонці намагалися довести, що накладом розрухів поновлення адміністративних органів, але ні те, ні друге не було доведено щонайменше в тих процесах, де я обороняв. І хоч поміщики з роду росіяни, а крамарі з роду євреї або росіяни — національно зовсім чужі селянам, які робили розрухи, проте національні причини не мали ніякого значення в розрухах. І коли д. Шмаков з ненависті до євреїв, а д. Ратнер з любові до них — ідуть в ці процеси в супротилежних ролях, то кожному ж очевидно, що осередок ваги не в їх відносинах до погромників, як би слід було, але в відносинах до євреїв. Я не бачу ніякої різниці між поміщиком Абрикосовим, в якого розбито дворище й спалено сіно, і крамарем Янкелем Рубіншнайзером, в якого розбито крамницю й спалено сіно! І мені однаково шкода обох їх, сих людей, які пережили усяке страхіття й зазнали прерізних прикростей від чужих їм по крові й по духу українських селян. Через те я ніколи не зрозумію того пасквілянта, коли він хвалить оборонця погромщиків пана Абрикосова, але ганьбить оборонця погромщиків Янкеля Рубіншнайзера. І мені очевидно, що мій пасквілянт має не одну міру для обох випадків, але дві міри, для кожного окрему. І як птаха пізнається по пір’ю, так пасквілянта можна пізнати по думках. В його писанні говорить не логіка, не розум, не етика, не гуманність, але виключно національний шовінізм найнижчого розбору: розбити «гоя» — то нічого, то «классовое самосознание», але розбити єврея — то дуже погано, то хуліганство !.. Для мене нема й не може бути такої різниці. Кожна людина, коли вона страждає, має право на спочуття, бо я гаразд тямлю, що й Абрикосову, й Рубіншнайзерові болить, коли нівечать їх добро.

Але що ж дало мені право, коли мені зрозумілі болі Абрикосових та Рубін-шнайзерів, обороняти тих, хто нівечив їхне майно? Багато причин. Перша — це те, що самі погромщики геть нещасніші, ніж їхні жертви, що болі самих погромщиків геть дужчі й більші, ніж ... Абрикосових та Рубіншнайзерів, і що, сидячи на лаві обжалуваних, погромники були вже «лежачими». Ця причина полягала в мотивах гуманності. Це та сама причина, яка, на мою думку, спонукала й д. Ратнера та його однодумців стати в оборону погромщиків. В цій думці я не розминаюся з д. Ратнером та його однодумцями. Загальні основи оборони погромників лежать в природі самої злочинної події. І закон, і адвокатська етика [нерозб.], що навіть обжалуваний за найтяжчий злочин має право на оборону в суді, поки судом не стверджено, що він є дійсно злочинець. А там, де злочин робила юрба, вчить психологія юрби, навіть не може бути мови про злочин окремих людей в звичайному розумінні сього слова. Юрба робить здебільшого таке, чого окрема одиниця з тієї юрби не тільки не зробила б, але, навпаки, жахається навіть думки про те. Але, крім того, обороняючи злочинця, адвокат робить це не з солідарності до злочину його, але з причини відшукування правди або з причини гуманності. Це все я прикладав не тільки до тих, хто розбив панські дворища, але й до тих, хто розбив єврейські дворища. І в цьому останньому ми розійшлися з д. Ратне-ром та д. Шмаковим: я вважав можливим обороняти погромників обох категорій, д. Ратнер — тільки тих, які розбивали євреїв.

Очевидно, кожен має право робити, як уважає це найліпшим: аби не шкодив другим...

Я, власне, не знаю причин, через що д. Ратнер та інші воліли краще піти в адвокати приватних пошкодованих (гражданских истцов), ніж обороняти погромщиків в єврейських процесах, коли попереду виступали оборонцями погромщиків проти приватних пошкодованих в поміщицьких погромах.

Але мій лубенський пасквілянт підказує, що причина — «юдофільство». Та це пояснення дихає таким біблійним шовінізмом, такою людиноненавис-тю правила: око за око і кров за кров, що я не йму йому віри — тому паскві-лянському поясненню.

Досі я був певний, що в процесах єврейських погромників адвокати ставали в ролі приватних пошкодованих не через те, що вони юдофіли, але через те, що гадали в цій ролі легше та зручніше з’ясувати справжню істоту й причини з’явища погромів. Щодо мене, то я вважаю це помилкою або заблу-дом і далі стою на тій самій позиції, яку узяв ще попереду. На мою думку, вищезгадану задачу краще, простіше, а

1 ... 109 110 111 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суспільно-політичні твори"