Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Суспільно-політичні твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

274
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суспільно-політичні твори" автора Микола Іванович Міхновський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 163
Перейти на сторінку:
головне, гуманніше можна виповнити в ролі оборонця. І тут захована причина, через що я обороняв погромників другої категорії. Дякуючи зазначеним відносинам певної часті адвокатури обжалувані за єврейські погроми опинилися в тяжкому стані: вони не тільки опинилися без оборонців, але навпаки, крім прокуратури, проти них виступили ще й адвокати приватних пошкодованих. Я уважаю, що адвокатура — це громадське служіння і що цю ролю я, власне, повинен був виповнити тоді, щоб не попустити сильним та збройним добити лежачих та беззахисних. Я уважаю, що йти на поміч тому, хто страждає на суді, хто сидить на лаві обжалуваних через свою темряву більше, ніж через свою злочинність, — це й є дійсне призначення адвоката і воно відповідає традиціям тієї корпорації, до якої маю честь належати...

Але нехай пояснення мого пасквілянта є повне. Хай справді д. Ратнер з мотивів національних волів з єврейським народом бути в ролі приватного пошкодованого, ніж обороняти національно чужих йому селян. Цією думкою пасквілянт захоплюється і уважає такий вчинок гарним. Чому ж пасквілянт так обурюється проти мене, «крайнего украинца», як він каже, коли й я схотів послужити нещасним, хоч і обжалуваним, синам мого народу? Я не належу ні до юдофілів, ні до юдофобів, і, взагалі, єврейський народ не стоїть в осередку мого світогляду.

Але я спочуваю його стражданням, бажаю йому розвитку та щастя і шаную таких його синів, як Теодор Герцль. І так само я відношусь до всіх інших народів. Але такі мої відносини не перешкоджають мені найдужче любити народ український, якого я син. Я уважаю найбільшим щастям йому служити й ділити з ним радощі й горе. Нещасна доля свого народу викликає в моїй душі найглибші емоції. І через те, коли я дізнався, що деяка частина адвокатури постановила принципіально відмовити правничої помочі тим синам мого народу, які обжалувані за єврейські погроми, моє серце облилося кров’ю. Я вважаю, що та частина адвокатури необачно взяла на себе ролю суддів і без знання дійсного стану кожного обжалуваного вже наперед засудила всіх погромщиків — igue et agna interdictos[338].

Саме тоді звернувся до мене один український діяч, М-ц-к, просячи обороняти вереміївців з Золотоніського повіту, яких обжалувано між іншими і за єврейський погром. Я розумів, що виступивши в обороні вереміївців, я піду проти постанови значної части адвокатури і, очевидно, накличу на себе її гнів. Я розумів і те, що своїм виступом я накличу на себе ненависть, а може, й помсту з боку єврейських шовіністів, які почнуть проти мене боротьбу, не перебираючи в засобах. Але найбільше я був занепокоєний тим, чи зрозуміє мою позицію українське громадянство. Через те я просив д. М-ц-к подати до громадської відомості незвичайно цікаву історію вереміївських розрухів. Він обіцяв. Тепер я нагадую йому про його обіцянку.

І так я згодився обороняти вереміївців.

Але я йшов тільки обороняти їх, а не нападати на пошкоджених, бо я хотів тільки врятувати українських селян, а не втопити моїх супротивників, як се намагаються іноді робити адвокати пошкодивших.

Я йшов до українських селян, щоб, як їхній приятель і оборонець, а не як ворог і обвинувачувач, сказати їм, що шлях, який вони узяли до боротьби, не певний, що такими засобами не можуть вони досягти своєї цілі. І нині я маю право сказати, що мені, своєму оборонцеві, вони вірили, бо я прийшов їх визволяти. Але ніколи б не повірили, коли б я став проти їх, а не в обороні інтересів пошкодованих.

Та коли, може, справді я зробив помилку; може, не слід було обороняти українських селян; коли, може, краще було б байдуже дивитись, як вони мовчки загинули б, коли, може, личило б мені виступити не в обороні селян, а проти їх, то нехай це скаже український народ, і я згоден відпокутувати вину. Але хай цю кару наложить і моїм суддею буде український народ, а не мої супротивники. Іншого судді я не визнаю. І коли, може б, на чиюсь думку, я і помилився, вийшовши на поміч синам свого народу, то я не жалкую своєї помилки, бо я бачив сльози радості і вдячності тих нещасних земляків моїх, які через красномовність, талановитість та досвідченість адвокатів з боку пошкодованих мали вже загинути, але, тішуся думкою, дякуючи моїй навіть скромній обороні, були врятовані від тюрми, а їх діти й жінки від голодної смерті. Я ніколи не забуду, як в одному процесі приватний пошкодований адвокат з голосним іменем, з піною на губах вимагав від суду найтяжчої кари, коли прокурор казав про найлагіднішу кару. А коли на це домагання «фунта людського м’яса з кров’ю» я від імені підсудних висловив і щирий жаль їхній за зроблене, і симпатії до страждань єврейської нації, і лагідне бажання братської згоди між народами українським та єврейським, з очей підсудних котилися сльози щирого каяття назустріч блискавкам гніву та ненависті, які сипалися з очей євреїв, що сиділи на лаві приватних пошкодо-ваних.

І я думаю, що не словами ненависті та важкими карами можна пом’якшити ображені душі українського селянина, а тільки лагідним покликуванням до його людських почуттів.

А свідомість того всього дає мені сили спокійно віднестись до мстивого цькування й лайки з боку нерозумного шовініста з Лубен.

Я служив своєму народу, як умів, але служив вірно, і коли лубенський пасквілянт шанує д. Ратнера за вірність своєму народові, то чом він не може знайти в своїй душі стільки справедливості, щоб шанувати ту вірність і в мене?!

Лубенський пасквілянт ділить адвокатуру тільки на дві категорії і пнеться зачислити мене до гурту д. Шмакова, Булацеля та інших. Смішна лубенська наївносте! Не тільки світа, щоб в вікні! Крім д. д. Булацелів та Ратнерів є люди з своїми власними поглядами. Це й дитина тямить. А справді, що вузькість світогляду того фанатичного пасквілянта дорівнює хіба що його грубості. Булацель та С-к — це члени «Союза русского народа», який має на оці понизити, пригнітити, знівечити ту націю, до якої я належу.

Мені здається, що навіть мій пасквілянт при всій своїй недалекості змо-же-таки зрозуміти, які почуття маю я до таких людей і їх обрусительських заходів!

Та зате в мого пасквілянта є не одно спільне з «Союзом русского народа». Г азета пасквілянта служить тим самісеньким обрусительським засобом, якого на Україні вживають «союзники», а сам пасквілянт своїй газетці робить такий же самий донос про мою «политическую неблагонадежность», як це в звичаї «Русского знамени», «Веча». І «Русское знамя», і

1 ... 110 111 112 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суспільно-політичні твори"