Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Ворони, – так казала мені Аліса, – ростуть повільно. Ходімо, я вже все приготувала, – і Софія пройшла у кухню.

Батьки сіли за стіл, а донька подала картоплю.

– Ох, тітка Галина передала тобі домашніх персиків, – схаменулася мама. – Ти поклав їх у багажник? Не бачила їх у салоні…. – звернулася вона до чоловіка.

– Я думав ти їх поклала…

– Я? Щоб ти потім звинувачував мене у тому, що я багажник не добре закрила чи дверима надто голосно стукнула?

– Я твоїх думок не читаю, – буркнув тато.

– Я ще печінки у сметані натушкувала. Лікарі кажуть, що це корисно, мовляв, гемоглобін підіймає. Може спробуєте? – запропонувала Софія, підводячись з місця.

– Зате ти відмінно…, – але мама так і не договорила.

Мить батьки дивилися один на одного так грізно, що іскри палахкотіли, а тоді, і мама, і тато, опустили очі.

– Я б скуштував печінки, – проказав батько.

– Тим паче якщо лікарі кажуть, що це корисно, – додала мама.

Тільки через те, що донька повернулася до холодильника, батьки не побачили її здивованого виразу обличчя. Хто ж знав! Тепер вона частіше готуватиме цю страву.

Далі вони вечеряли дуже навіть приємно. Мама розповідала про екзотику у садку тітки Галини, а тато пообіцяв завезти персики завтра дорогою до роботи. Бесіда була настільки ладною, що Софії навіть не довелося діставати з морозильника пельмені.

Вони саме пили чай і їли тістечка з заварним кремом, коли тато почав:

– Завтра дай мені з собою яблучне варення на роботу.

– Як же я тобі його дістану? Ніч на дворі. А ти так і не вкрутив патрон у льосі, – зауважила мама.

– То я…

«Ось і фінал приємного вечора», – пригнічено подумала дівчина. А пельменями після десерту вона їх не втихомирить.

Софія блискавично перебирала у голові варіанти відповіді батька. Він міг сказати: «То я тобі ліхтарик на лоб начеплю», «То я хіба раніше про те варення не згадував?», «То я, що, маю завтра голодним цілий день на роботі бути?».

Але тато скоса зиркнув на доньку і спокійно проказав:

– То я завтра у магазин заскочу за чимось солодким.

Можливо, дівчина і нічого б не запідозрила. Але після цієї фрази, на неї так само, потай, кинула погляд мама.

– Що відбувається? – запитала не своїм голосом.

Подумки, лише за кілька секунд, вона вже встигла поховати когось з родичів, приготувалася до смертельної хвороби близької людини та нової катастрофи всесвітнього масштабу. Чого б ще батьки так поводилися?

І мама, і тато ховали очі. А коли Софія вже почала не на жарт хвилюватися, тато зізнався.

– До нас приходив Денис.

– Що? Коли? Навіщо? – закидала їх питаннями донька.

– Трохи соромно про таке говорити…, – ніяково почала мама. – Якщо в загальному, то він попередив нас. Сказав, якщо ми й далі сприйматимемо тебе, як буфер у наших перепалках, то він зробить усе можливе, щоб обмежити наше спілкування з вашою дитиною.

– А ми хочемо брати участь у житті внучки чи внука, – додав тато.

Софія відчула, як у горлі перекочується гіркий клубок.

– Доню, невже ми й справді такі жахливі батьки? – сумно запитав тато.

– Ні, батьки ви хороші, – тихо відповіла. – Але…

І тут Софія розридалася. Сльози лилися в перемішку зі словами. Вона зізналася, як реагувала на їхні постійні скандали та наклепи один на одного. Тоді розплакалася і мама. Тато ж лише міцно стиснувши губи, дивився у стіл.

– Прости нам, – тихо заговорив батько.

– Ми не даватимемо обіцянки, що відтепер все зміниться і ти щоразу бачитимеш батьків, які закохано заглядають одне одному в очі. Цього в нас ніколи не було, тож і не буде. Але я клянуся, що ми будемо стримуватися при тобі. І даю слово, – мама взяла її за руку, – що твоя дитина, наше внучатко, поряд з нами, не знатиме тієї токсичної атмосфери, в якій довелося рости тобі.

Після цього вони троє проговорили ще годину, то плачучи, то просячи вибачення одне перед одним.

Коли батьки нарешті поїхали, Софія була настільки виснажена, що не спромоглася навіть зателефонувати до Дениса і попросити пояснень. Так, якщо старші Медчуки дотримаються обіцянки й поводитимуться поряд з нею і її дитиною стриманіше, життя Софії стане щасливішим.

Однак Ворон не мав права висувати її батькам якісь умови. Зрештою, він, від сили бачитиме їх раз в рік, – на дні народженні малюка, – а отже, всі їхні проблеми його не стосуватимуться.

А щодо крихітки, що народиться… Що ж, Софії з кожним роком вдавалося все краще і краще попереджувати скандали якимись хитрощами. То ж, її методів вистачило б для того, що її дитинка любила бабусю та дідуся, проте не бачила їхніх чвар.

Прибравши посуд, Софія пішла спати.

А з Денисом вирішила поговорити завтра.