Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Цікаве спостереження. До чого воно?

— До того, що іноді від мертвих більше користі, ніж від живих.

— Нісенітниця. За усе життя не бачив жодного корисного трупа. 

— Не сприймайте ці слова занадто буквально. Втім, ситуація й справді складна й потребує того, аби на неї подивилися під незвичним кутом. 

— То дивіться на здоров'я, до чого тут смерть?

— Вже подивився. І знаєте, що бачу? Що зашморг на моїй шиї затягується занадто сильно, і в мене недостатньо сил, або розірвати його. А ось Ви це зробити можете.

— Що саме "це"? Затягнути чи розірвати?

— Вирішувати Вам.

Запанувала абсолютна тиша, яку порушували лише шерех вітра за вікном та несміливе цвірінькання поодиноких осінніх пташок.

— І не просіть, — нарешті похмуро відгукнувся регент.

— Навіть заради збереження цілісності імперії?

— Якби я вбивав усіх, хто викликає в мене підозри, я би правив у пустелі. А якби вбивав друзів — збожеволів, як покійний Сабір. І крім того, немає гарантій, що імперії це допоможе.

— Але й немає гарантій, що не допоможе, тож обміркуйте мої слова.

— Ідіть Ви, шановний, знаєте куди? — розлютився Ульф. — Досить мені тягаря відповідальності за власні помилки, а Ви підштовхуєте мене до ще однієї дурості?! Допоможіть, а не ускладнюйте й без того безрадісний вибір!

— Я й намагаюся допомогти, — незворушно озвався Іліяс. — Тільки Ви мене, здається, не почули.

Ульф підхопився з крісла, але раптом замовк, обличчям його промайнула тінь розуміння. Північанин опустився на сидіння й здивовано поглянув на верховного жерця.

— Атож, — кивнув той.

— Маячня.

— Дайте собі час — і зрозумієте, що я маю рацію.

— Та щоб вас усіх! — вилаявся Ульф і пішов геть з кімнати, грюкнувши дверима так, що посуд на столі задзвенів.