Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

***

Зустрічі з лордом Зафіром, який відвідав приймальню в такий ранній час, Ульф навіть не здивувався. Ще б пак! Стерв'ятники відчувають здобич і злітаються на поле бою до початку битви, тож чому б знатному інтриганові не спробувати використати ситуацію з нападом з користю для себе? Проте, треба віддати належне літньому аристократу, цього разу його мотиви мали досить шляхетний вигляд.

Розмова вийшла короткою, але емоційною. Зафір відкрито висловив власні підозри, звинувачуючи в тому, що трапилося, верховного жерця. Зрозуміло, про таємну зустріч він не згадав, але дав зрозуміти, що за його спиною стоять впливові люди.

— Поки я говорю від свого імені, а не як представник малої ради, — підсумував Зафір.— І чудово розумію, що прямих доказів у мене немає, лише самі здогадки. Та все ж прошу Вас узяти їх до уваги і зважити ризики. Як глава імперії, Ви не повинні чинити необдумано, а поспішність у таких питаннях може нашкодити. Втім маю наголосити, що вже двічі представники імперською сім'ї врятувалися дивом. Скільки ще спроб вони переживуть, поки ми збиратимемо докази? І головне, що відбудеться, коли ми оприлюднимо ці докази? Боюся, це тільки поглибить кризу й остаточно занапастить імперію.

— Отже, ви пропонуєте мені звинуватити Іліяса у зраді, заарештувати його й стратити, але якось так, аби він цього не помітив і не чинив супротиву? — почав закипати Ульф.

— Вам не обов'язково робити це самотужки. Інколи вирішення делікатних і тонких проблем може взяти на себе хтось інший.

— Наприклад, Ви? — Ульфу дуже хотілося схопити співрозмовника за комір розшитого золотими й зеленими нитками халату і як слід струсонути, щоб збити з нахаби всю пихатість.

— Як Вам буде завгодно.

— Тільки спробуйте утнути щось без мого відому — й опинитеся на ешафоті. Ви мене зрозуміли?

— Звичайно. А Ви мене? — Зафір розправив плечі й додав напрочуд спокійним тоном: — Якщо питання не буде вирішено найближчим часом, я буду змушений віддати наказ...

— Дякую за попередження, — обірвав його Ульф. — Ми почули одне одного, шановний пане. А зараз прошу покинути мій кабінет. І чим скоріше, тим краще. 

На тому розмова й закінчилася. Зафір вийшов геть із гордо піднятою головою, а ось регент наказав охороні нікого не пускати, налив собі повний келих вина, випив його одним ковтком та надовго поринув у роздуми. Сонце майже дісталося до зеніту, коли Ульф викликав вартового:

— Знайдіть Шейбу бен Хайрі, — наказав він, вмочуючи перо в чорнило і виводячи на папері рівні рядки. — Він потрібен мені негайно.

Лікар з'явився на подив швидко, мигцем оцінив спорожнілий келих, похмурий вираз обличчя чужинця й поцікавився:

— Бажати Вам доброго дня, вочевидь, уже запізно?

— Скажіть, Ви добре розбираєтеся в отрутах? — замість відповіді запитав Ульф.

— Залежить від того, хто цікавиться та з якою метою. Але для Вас — так.

Він підійшов до столу, закупорив пляшку, прибрав її подалі та зручно влаштувався в кріслі навпроти регента.

— Не прийміть мою допитливість за грубість, бо настирливість в подібних справах — ознака невихованості. Однак лікарський обов’язок спонукає мене запитати: хто змусив Вас зацікавитися цією темою? Вгадати не беруся, занадто багато хто спадає на думку.

— Верховний жрець Іліяс.

Бен Хайрі зацікавлено нахилився уперед.

— Трохи несподівано. Мені потрібні подробиці.

Замість відповіді Ульф простягнув йому списаний аркуш паперу. Лікар побіжно прочитав записку, потім зім'яв і, вставши, кинув у камін.

— Мені потрібно два дні.

— Вони у Вас є.

Бен Хайрі вклонився і попрямував до виходу, але біля порога обернувся:

— Мені подобається, як Ви граєте. Це зухвало і цілком відповідає Вашому статусу.  Дайте знати, якщо я зможу бути вам корисним, втім, сподіваюся, що перемога залишиться за Вами в будь-якому разі.

***

Двері в покої Арселії відчинила Гайда й одразу схилилася, пропускаючи регента всередину.

— Я можу побачитися з ясновельможною пані?

— Вибачте, мілорде. Пані відбула ще вранці. Скоро має повернутися. Ви можете почекати її тут, якщо бажаєте.

— Куди вона вирушила? — насторожився Ульф.

— Провідати лорда Анвара, — похмуро відзвітувала служниця. — Адже він сильно постраждав вчора, захищаючи імператрицю. Ясновельможна Арселія вважає неввічливим залишити його вчинок без уваги. Хоча, на мою думку, він усього лишень виконав обов'язок вірного підданого імперії, і простої записки з вдячністю було б цілком достатньо.

— До Анвара? — регент ледве втримався, щоб не вилаятися. — Гайдо, чому не попередила?

— Вибачте, мілорде, — опустила очі жінка. — Я хотіла, але Ви були зайняті, а охорона веліла не заважати.

— Зрозуміло, — процідив Ульф. — Що ж, у такому разі я просто зобов'язаний особисто засвідчити благородному пану своє захоплення його сміливістю.

«І заодно вказати нахабі його справжнє місце», — додав він уже про себе, але Гайда вловила недоказане без зайвих пояснень.

— Без сумніву, ваша подяка зробить лорда Анвара найщасливішим серед смертних, — її очі блиснули лукавим вогнем. — І клянуся Семикрилим вітром, мені шкода, що я не побачу цього на власні очі.