Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 121
Перейти на сторінку:
— Він непомітно притиснув ліктем кнопку, і тепер десь у середині будинку дзижчав і дзижчав дзвінок, сповіщаючи мешканців про прихід відвідувача. — Я вам не ворог, Уормолде. Просто ви стали надто небезпечний, от і все. Адже ми з вами лише рядові солдати.

— Це я став небезпечний? От йолопи! Та в мене ж немає ніяких агентів, Картере.

— Х-хто вам повірить! Оті споруди в г-горах... Ми маємо копії ваших креслень.

— Так то ж деталі пилососа.

«Цікаво, хто передав їм ті копії: Лопес, Готорнів кур’єр чи хто-небудь із консульства?»

Картер простягнув руку до кишені, і Уормолд вистрілив. Картер голосно скрикнув. Потім сказав:

— Ви мало не вбили мене.— І витяг з кишені руку, в якій була розтрощена люлька. — Мій «дангіл»...[123] Ви зламали його.

— Мені бракує досвіду, — озвавсь Уормолд. Він наважився на вбивство, але вистрілити вдруге не міг. Двері за спиною Картера повільно прочинялись. Усе відбувалося, наче в пантомімі. — Ось вони про вас потурбуються. Тепер вам може знадобитися жінка.

— Ви... ви... блазень!

Так, Картер правий! Уормолд поклав пістолет на сидіння і пересів за кермо. І раптом відчув величезну полегкість. Адже він міг убити людину. А тепер довів сам собі, що в судді він не годиться: немає в нього покликання до насильства...

І тут вистрілив Картер.

Розділ шостий

1

Він сказав БеатрісІ:

— Я саме нагнувся, щоб увімкнути мотор. Це, мабуть, і врятувало мене. Звичайно, він мав право стріляти — адже то була справжня дуель. Але третій постріл лишився за мною.

— А що було потім?

— Я встиг від’їхати, доки мене занудило.

— Занудило?

— Якби мене свого часу взяли на війну, то вбивство, мабуть, не було б тепер для мене такою складною справою. Бідолашний Картер!..

— Чого це ви його жалієте?

— Він теж був людиною. Я багато дечого дізнався про нього. Він не вмів розстебнути корсета. Боявся жінок. Понад усе любив свою люльку, а в дитинстві річкові човни здавались йому океанськими пароплавами. Можливо, він був романтик. А романтик завжди боїться, що дійсність не виправдає його сподівань, адже так? Усі вони забагато чекають від життя.

— Ну, а що було далі?

— Я стер відбитки пальців з пістолета і повернувся додому. Сегура, звичайно, помітить, що двох патронів не вистачає, але навряд чи признається, що стріляли з його пістолета. Йому буде нелегко пояснити, як це трапилось. Коли я прийшов, він іще спав. Страшно навіть подумати, як йому болітиме голова. У мене вона теж гуде. Але я пригадав вашу науку, коли почав фотографувати.

— Фотографувати? Що?

— У нього був список іноземних агентів, що його складено для начальника поліції. Я сфотографував той список і поклав назад йому в кишеню. Я радий, що хоч під кінець послав їм справжнє повідомлення.

— Вам слід було почекати мене.

— Що ви! Він міг щохвилини прокинутися. Але ж і хитра штука ота мікрофотографія!

— А навіщо ж було робити мікрофотографію?

— Бо жодному кур’єрові в Кінгстоні не можна вірити. Картерові друзі, — я так і не довідався, хто вони, — роздобули копії моїх креслень. Значить, тут орудує якийсь двійник. Можливо, отой ваш контрабандист, що перевозить наркотики. Тому я зробив мікрофотографію, наклеїв її на зворотний бік марки і послав у Лондон комплект з п’ятисот англійських колоніальних марок,— тобто зробив усе, що треба.

— Треба послати телеграму, на яку саме марку ви її наклеїли.

— На яку марку?

— Не будуть же вони розглядати всі ваші п’ятсот марок, щоб помітити чорну цяточку.

— Про це я, на жаль, і не подумав.

— Ви ж пам’ятаєте ту марку?

— Я не дивився, яка вона спереду. Здається, то був Георг П’ятий — червоний, а може, й зелений.

— Ясно. А прізвища з того списку ви запам’ятали?

— Ні. Я не мав часу читати його. Мабуть, я надто дурний для таких справ, Беатрісо.

— Неправда. Самі вони дурні.

— Цікаво, хто перший дасть про себе знати. Доктор Браун чи Сегура?..

Та виявилось, що ні той, ні другий.

2

Наступного дня, рівно о п’ятій, до Уормолдової крамниці раптом з’явився чванливий чиновник з консульства. Обурено поглядаючи на пилососи, він сповістив Уормолда, що його негайно хоче бачити посол.

— А може, завтра вранці? — Уормолд саме складав останнє повідомлення: про смерть Картера і про свою відставку.

— Ні, не можна. Посол дзвонив із дому. Вам треба їхати зараз же.

— Я ж не його підлеглий, — сказав Уормолд.

— Хіба?

Уормолд знову поїхав у Ведадо, де серед густої зелені біліли особняки багатіїв. Здається, стільки часу минуло відтоді, як він був тут, коли приїздив до професора Санчеса! А ось і його ворота. Які чвари точаться тепер за стінами цього лялькового будинку?

Йому здалося, що у посла чекали на нього з побоюванням, бо заздалегідь звільнили вестибюль і сходи від сторонніх. На першому поверсі якась жінка швидко метнулась до дверей і сховалася за ними — певне, послова дружина. Двоє дітлахів боязко визирнули з-за поручнів на другому поверсі й одразу втекли, лунко цокаючи підборами по кахлях. Лакей провів Уормолда до вітальні й тихо причиняв двері. За високими вікнами був зелений газон, облямований стрункими субтропічними деревами. Навіть там хтось кинувся навтіки, помітивши його у вікні.

Кімната була типовою посольською вітальнею: громіздкі спадкові меблі, численні дрібнички, набуті під час служби в різних країнах. Уормолдові здавалося, що він бачить тут сліди років, прожитих у Тегерані (незвичайної форми люльки, художня кераміка), в Афінах (кілька ікон), а от африканська маска його дещо здивувала: звідки вона — чи не з Монровії?

Увійшов посол, високий, бундючний чоловік, судячи з краватки — колишній

1 ... 110 111 112 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"