Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

Как грандиозно продвинулся Шевченко на своём пути от крепостного до пламенного борца с царизмом, идя плечом к плечу с лучшими сынами русского народа, и прежде всего с русскими революционными демократами 60-х годов, от вынужденного молчания в казахских степях – до широкого звучания во всём мире, настолько широкого, что и Карл Маркс стал читателем его произведений!

Какими грандиозными шагами идёт Шевченко и теперь – по республикам Советского Союза, по всей нашей славной Отчизне, когда о влиянии его поэзии на свою говорят русские поэты, белорусские, армянские, чувашские, грузинские, еврейские, таджикские, башкирские, казахские… Он у нас первый и воистину народный поэт, как сказал А. М. Горький.

Сегодня думы Шевченко неотделимы от дум нашего народа. И поэтому народ так часто, так охотно обращается к своему поэту. Гуманизм Шевченко, его отношение к человеку, его постоянная забота об угнетённых – как это созвучно нашему времени! Интернациональное единство, укрепление дружбы народов – как это нам сегодня нужно!

Наш народ в настоящее время переживает небывалый творческий подъём. Вместе с Советским Союзом идут другие народы, которые хотят жить по-новому. Советский Союз стоит во главе всего просвещённого человечества, охотно помогает всем народам.

Наша ненависть к врагам единения народов должна быть беспощадной, как беспощадной была она у Шевченко. Националистическим извращениям творчества Шевченко, как и недооценке его со стороны великодержавных шовинистов, у нас не может быть места. От Шевченко мы должны взять то, без чего мы, писатели, поэты, дышать не можем, а именно – и политическую поэзию, и лирику, и сатиру, и антирелигиозные мотивы, и многое-многое другое.

Будем же ценить наследство Шевченко!

Будем учиться у него!»422

У цьому ж збірнику, складеному разом з видатними діячами літератури інших країн, вміщено ще дослідження М. Рильського423, В. Касіяна424, І. Білодіда 425, Ф. Прийми426, Є. Кирилюка427.

Як була зустрінута поява «Кобзаря» громадянськими верствами тодішнього суспільства

Уже перша поетична публікація Т. Г. Шевченка «Кобзар» обезсмертила ім’я його автора. Не слід думати, що ця знакова подія, яка провістила становлення народного українського письменства, дістала однакову оцінку в літературних колах тодішньої Росії. Чи не найавторитетніший шевченкознавець, головний редактор повного зібрання творів поета Євген Прохорович Кирилюк, говорячи про відгуки на появу «Кобзаря», відзначав, що вони були вкрай суперечливими428.

Розглядаючи ситуацію, що склалася навколо виходу в світ «Кобзаря», Є. С. Шабліовський пише: «Негативну рецензію на ранні твори Шевченка дав реакційний журнал «Сын отечества», яким керували тоді М. Греч429 та М. Польовий. Вважаючи українську літературу «шалостью» и «прихотью», цей журнал висловив лицемірне «співчуття» молодому поетові: «Шкода бачити п. Шевченка, коли він нівечить думку і російську мову, підробляючись під хохлацький лад. У нього є душа, є почуття, і його російські вірші, напевне, могли б додати частку хорошого в нашу сучасну російську поезію».

Журнал О. І. Сенковського «Библиотека для чтения» хоч і визнавав талант Шевченка, проте принципово заперечував українську літературу, а відтак і цінність творів Шевченка.

На противагу ворожим голосам «Сына отечества», «Библиотеки для чтения», «Северной пчелы» передові на той час органи російської преси «Отечественные записки» і «Литературная газета» дали на «Кобзар» 1840 р. досить глибоку і схвальну оцінку. В рецензії «Отечественных записок» на першу книжку Шевченка зазначалось: «Ім’я п. Шевченка, якщо не помиляємося, ще вперше з’являється в російській літературі, і нам тим приємніше зустріти його на книзі, що повністю заслуговує схвалення критики». Як позитивне явище журнал відзначав близькість поезій Шевченка до усної народної творчості: «Вірші п. Шевченка найближче підходять до так званих народних співів. Вони такі безпосередні, що ви їх легко приймете за народні пісні і легенди малоросіян; це одне вже говорить на їх користь».

«Отечественные записки» активно обстоювали право українських письменників, зокрема Шевченка, писати рідною мовою…

Тепло привітала «Кобзар» і «Литературная газета». Як відомо, в цей час вона своїм напрямком була близька до «Отечественных записок»; у ній брали участь В. Г. Бєлінський і молодий М. О. Некрасов. У непідписаній рецензії на «Кобзар» підкреслювалася народність творчості українського поета, реалістичність зображення, високі художні достоїнства: «У віршах п. Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни. Його картини у згоді з натурою і виблискують яскравими живими барвами». Рецензент висловлював упевненість, що поезії Шевченка «не тільки на Україні знайдуть щире серце, ласкаве слово, щиру правду, але й між тими з москалів, яким не є чужою мова російської Італії».

Отже, як бачимо, у відгуках критики на «Кобзар» 1840 р. переважала позитивна оцінка творчості Шевченка. Що ж до улесливої «поради» реакційної критики відмовитись писати рідною мовою, то молодий український поет уже незабаром дав на неї гнівну відповідь у вступі до поеми «Гайдамаки»:

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди —

А я дурень; один собі

У моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина430.

Місце «Гайдамаків» в історичній спадщині Шевченка

Історичній поезії Шевченка присвятив свою змістовну працю «Народ і слово Шевченка» Є. С. Шабліовський. Тут є свідчення вихідця з України відомого російського письменника Г. П. Данилевського – автора популярних тоді історичних романів «Княжна Тараканова» та «Сожжённая Москва» – про високу оцінку М. В. Гоголем уже перших історичних творів Тараса Григоровича Шевченка: «Г. П. Данилевський, згадуючи літературне життя початку 40-х років ХІХ ст., зазначав: «Безсмертний Гоголь писав «Бульбу» й «Старосвітських поміщиків» по-російськи, але й він в той же час був зачарований поетичними піснями «Кобзаря» і «Гайдамаків» Шевченка». Так, уже на першому етапі творчість Шевченка викликала захоплення корифея російської літератури М. В. Гоголя, представників передової громадської і художньої думки Росії».

Шевченко на батьківщині

Перший приїзд Тараса Григоровича Шевченка з Петербурга на батьківщину мав для поета винятково важливе значення. Представники української громадськості, безпосередньо познайомившись з Шевченком та його творами, відчули величезну притягальну силу його особистості, прагнення допомогти своїй батьківщині позбутись кайданів царського гноблення. Спілкування з поетом розширювало обрії людського мислення, примушувало глибше замислюватись над витоками героїчного історичного минулого народу, його потребами й прагненнями.

Зокрема під час цього перебування на батьківщині відбулося знайомство Тараса Григоровича з відомим українським та російським літератором й етнографом О. С.