Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Він став моїм порятунком.

Я усміхнулась. Тихо, ледь помітно. Не до Олівії — для себе.

Олівія звузила очі, помітивши мою усмішку. Її пальці нервово зімкнулися, ніби вона щойно випустила перемогу з рук і намагається її знову вхопити.

— Не довго ти ще сміятимешся, Селесто, — її голос звучав солодко, але в ньому відчувалась справжня отрута. — Лорд Саан увесь цей час чекав на тебе. Лист тільки-но прийшов — я, звісно ж, одразу ж побігла до нього з новиною. Щасливою новиною.

Вона злегка нахилила голову, немов розповідає мені про якесь чудове майбутнє, де вона — добра мачуха, що дбає про моє влаштування.

— Ти ж не думала, що повернешся — і вільно гулятимеш, наче якась розбещена благородна? — її усмішка розширилася, тепер уже справді хижо. — Ні, дорога. Ти — знову вдома. А вдома — інші правила.

Вона наче смакувала кожне слово.

Я хотіла було розказати їй про те, що в неї застаріла інформація про моє відрахування, але тут її захват мене зупинив.

Вона забрала в мене лист і притиснула його до грудей, мов якусь реліквію, а на обличчі розцвіла та її особлива усмішка — холодна, натягнута, майже хижа.

— Як тільки лорд Саан дізнався про це… — вона зітхнула, наче згадувала щось ніжне, — він був у захваті. Такий привід!

Я слухала її не перебиваючи, але мені вже хотілося закричати в голос і зупини ці нісенітниці.

Вона повільно пішла до комоду, діставши звідти срібну заколку, ніби зовсім не поспішала закінчити свою історію.

— Влаштував свято для Іві та її чоловіка… — голос її став м’яким, медовим. — У найкращому ресторані Онуарка. Знаєш, на честь статі первістка. Адже майбутнім родичам треба допомагати.

— Що? — мій голос був схожий на писк.

Вона кинула на мене погляд через плече, з ледь помітним тріумфом.

— Ти ж розумієш, наскільки це важливіше за всі ці… студентські ілюзії і надіюсь, що своїми вибриками ти не зіпсуєш свято власній сестрі.

Мені стало важко дихати.

Про це Іві мені в листі не написала!

— Все, тепер можеш йти в свою кімнату, бо в мене ще є купа справ, треба підібрати таке плаття, щоб у всіх щелепи повідпадали.

Так, це було в стилі Олівії. Вона обожнювала викликати у всіх заздрість.

Я вирішила, що поки не поговорю з сестрою віч-на-віч, то поки не буду розповідати мачусі, що інформація про моє відрахування більше не актуальна.

«Тільки б пережити ці кілька днів, що я буду вдома», — пронеслося в думках, поки я піднімалася скрипучими сходами наверх, в нашу колишню з сестрою кімнату.

І чомусь в цей момент мені захотілося опинитися в компанії чорноволосого демона з найкрасивішою посмішкою, яку я лише зустрічала.
 

Сподобався розділ?) Залиш лайк, комент і підпишись на мене, щоб не пропустити найцікавішого :) 

До зустрічі в нових розділах ❤️