Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сонячний Птах 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячний Птах"

427
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сонячний Птах" автора Вілбур Сміт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 173
Перейти на сторінку:
як раби, аніж як вільні люди, – уточнив Гай. – Ми їх одягатимемо, годуватимемо і покажемо їм справжніх богів.

Ланнон кивнув головою.

– Ми прийшли, щоб вивести їх із темряви на сонце.

І він підняв важкий кий у правій руці.

Зі сходу, від лісу, несподівано набігла череда ревучої збожеволілої худоби. На їхніх рогах горіли пучки вимазаної смолою трави, за собою вони тягли сухі гілки, що палахкотіли яскравим полум’ям, і їх підганяв власний жах і лінія вояків, які горлали та гейкали. Це було диявольське видовище, окутане пилюкою, димом і полум’ям. Череда худоби вломилася в місто, обвалюючи легенькі хатини з трави, підпалюючи їх і розтоптуючи сонних венді, які траплялися їм на шляху. За тваринами бігли вояки, частуючи ударами київ по голові тих, хто вижив, і залишаючи їх лежати в розворушеній ратицями пилюці.

Гай чув, як лунало з міста дедалі гучніше виття, як лементували тисячі нажаханих голосів. Він чув, як тупотіли ратиці, й бачив, як вибухи жовтого полум’я та снопи іскор підіймалися в нічне небо, як горіли сухі, наче трут, хатини.

– Тримайте лінію! – гукав він до своїх людей у навколишній темряві. – Не залишайте дірок у сіті, бо риба вислизне!

Ніч була наповнена рухом, звуками і полум’ям. Полум’я швидко поширювалося, освітлюючи сцену яскравим миготливим помаранчевим світлом, а венді розбігалися на всі боки, кружляли й зойкали, бачачи, як на них насувається невблаганна стіна вбивць і грабіжників. Киї підіймалися й падали, і звук ударів дерева по кістках був таким самим, як у лісорубів, що зрубують дерева в лісі. Вони падали, чорні й голі, й лежали у світлі полум’я або повзали навкарачки й стогнали від болю.

Одна жінка з дитиною, яку вона пригортала до грудей, побачила невблаганну лінію, що насувалася на неї, і метнулася навтіки, як метнулася б самиця якоїсь тварини, побігла у високе ревуче полум’я очеретяного даху. Вона загорілася, як смолоскип, її волосся вибухнуло з тріском, вона зойкнула лише один раз, а тоді впала, обгоріла й невпізнанна, у вогонь. Гай побачив цю картину, й божевілля його крові охолодилося, застигнувши у відразу й огиду.

– Стримуйтеся! – закричав він. – Не бийте з усієї сили!

І помалу з цього жахливого безладу утворився порядок. З’явилися наглядачі рабів, які наказували полоненим присідати рядами навпочіпки, піхота очистила місто, а полум’я догоріло, залишивши по собі димучі купи попелу.

Настав світанок, червоний і розгніваний світанок, по якому пливли хмари чорного диму. Коли Гай проспівав хвалу Ваалові, крики й виття полонених пролунали разом із голосами легіонерів.

Гай побіг через випалену пустку, віддаючи накази й організовуючи відступ. Уже дві когорти під командуванням молодого Бекмора почали відступати до великої річки, женучи перед собою незліченну кількість захопленої худоби. Гай прикинув, що там мало бути близько двадцяти тисяч голів маленьких чагарникових биків і корів. Бекмор мав наказ від Гая переправити худобу через річку й негайно повернутися, щоб прикривати відступ.

Тепер його головною турботою стало привести в рух повільні й неповороткі колони рабів. Наступ, який його легіон здійснив за півдня та ніч, безперечно, розтягнеться під час відступу на два або три дні. Щойно захоплених рабів треба взяти в ланцюги, й непризвичаєні до них люди, звичайно ж, рухатимуться дуже повільно, затримуючи легіон. Але навіть затримка на одну годину становила неабияку небезпеку, роблячи тяжко перевантажений легіон надзвичайно вразливим до контратак противника.

Один із центуріонів підійшов до нього, його туніка почорніла від диму, а борода була обпалена.

– Мій володарю!

– Що таке?

– Погляньте на рабів. Молодих людей серед них зовсім мало.

Гай обернувся, щоб роздивитися чорну масу взятих у полон венді, які сиділи навпочіпки. Вони були прикрашені гірляндою з легких похідних ланцюгів, обмотаних навколо шиї, схожі на зграю гончаків, які приготувалися до полювання.

– Так, справді.

Він тепер побачив, що то здебільшого жінки та ще недозрілі підлітки. Наглядачі рабів відсіяли старих і калічних, але серед захоплених було дуже мало чоловіків віку й статусу воїна. Гай вибрав із рядів людей, які сиділи навпочіпки, на вигляд дужого й здорового юнака й заговорив до нього його рідною мовою:

– Де ваші воїни?

Юнак здавався здивованим, коли почув рідну мову, але він похмуро опустив очі й нічого не відповів. Центуріон наполовину витяг із піхов меча, і шкрябання сталі об піхви примусило хлопця злякано підняти голову.

– Пролити краплю зайвої крові для нас нічого не означає, – застеріг його Гай, і хлопець завагався, перш ніж відповісти.

– Вони пішли на північ полювати на буйвола.

– Коли вони повернуться? – запитав Гай.

– Я не знаю, – раб промовисто стенув плечима, а Гай мав тепер набагато переконливішу причину для поспіху.

Бойові полки венді не були розбиті, а високі стовпи диму приваблять їх, як м’ясо приваблює стерв’ятників.

– Підіймай їх і рушайте в дорогу, – наказав він центуріону й поквапився геть.

Ланнон вийшов із диму в супроводі своїх зброєносців та охоронців. Одного погляду на його обличчя – червоне й похмуре – було досить, щоб застерегти Гая.

– Ти наказав наглядачам рабів, щоб вони залишали життя тим, кого відбраковують?

– Так, величносте.

Несподівано для себе Гай відчув роздратування з приводу того, що цар надто часто гнівається та прискіпується до дрібниць, його тепер турбували значно важливіші справи.

– Чиїм авторитетом?

– Авторитетом командувача царського легіону, який бере участь у битві, – відповів йому Гай.

– Я наказав, щоб усе було спалено.

– Але це не означає, що треба влаштувати різанину старих і калічних.

– Я хочу, аби племена знали, що сюди приходив Ланнон Гіканус.

– Я залишаю тих, хто свідчитиме про це, – коротко відказав йому Гай. – Якщо ці старі люди є тягарем для нас, то хіба вони не тягар і для свого племені?

Ланнон нічого не відповів, і Гай побачив, що його гнів стихає. Несподівано він узяв руку Ланнона з вельми значущим виразом обличчя.

– Величносте, я хочу сказати вам одну дуже важливу річ. – І, перш ніж Ланнон устиг дати вихід своєму гніву, Гай відвів його вбік. – Бойові полки венді уникли нашого розгрому, й вони тепер перебувають у полі й готові до битви.

Ланнон відразу забув про свій гнів.

– Чи близько вони від нас?

– Я не знаю, але що довше ми розмовлятимемо, то ближче вони підійдуть.

Лише після полудня довгі ряди рабів були підраховані й почовгали до річки. Наглядачі принесли свої звіти до командного пункту Гая, і з’ясувалося, що загальна кількість захоплених у полон рабів становить близько двадцяти двох тисяч людей.

Незважаючи на наказ Гая тримати колону купно й під контролем, ряди взятих у

1 ... 111 112 113 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячний Птах"