Читати книгу - "Том 11"

1 Огляд (зболгарщепе франц. aper^u).— Ред.

2 Навіки (франц.).— Ред.

3 Тисяча поцілунків і привітів (італ.).— Ред.

Я, право, довольна его откровеішостыо, т[ак] к[ак] терпеть не могу неопределенностей и недомолвок и нахожу их вредными для всякого с.колько-нибудь нормального человека. Но домой я еще об этом не писала, лучше па словах скажу, а то на рассто;янии все кажется страш-иее.

G Вами же не знаю еще, когда придется встретитьея, зшитому я пишу Вам эту свою главную новость.' Доктор не может решить, туберкулезный ли это процесе или только катаралыгыйг и находит зто практически неважним, т[ак] к[ак] и лечение и перспективы и в том и в другом случае одинаковы; на всякий случай рекомендовал мне меры предосторожиости, чтобы не заражать других.

Итак, еще два года скиталі>ческой жизни... Что ж, бы-вало и дольше. Жаль мне сѳмыо, ізсе-таки беспркойства и расходов будет за эти два года. А за себя только досадно, что работы настоящей нельзя будет предприиимать, а то пичего, я себя почти не чувствую больиой, иасморк го-раздо тяжелее, чем этот «процесе», это только слово гром-кое. Я даже очень сомневаюсь, так ли я больна, чтобы стоило два года по курортам елоняться, не’ошибка ли это? Еще эту неделіо я несколько похоя^а на больную, все же грудь болит и валяюсь на кушетке (пишу лежа, но оде-тая), а раньше бьтла вполне здорова, как и в преяшие годы не бывала.

Я собираюсь, если какой-нибудь бронхит и т. д. не по-мешает, недель через пять уехать отсюда и, заглянувши во Флоренцию и Рим, отправиться морем из Неаполя в Одес-ѵсу,— этот способ возвращения рекомендован мне доктором как средство укрепления нервов и общего состояяия. Потом месяца три побуду дома на хуторе, да и опять в бе-га... еще не знаю, сюда ли опять или в другое место.

Вы мне пишите и не бойтесь расстроить меня. Эти по-следние дни я как-то очень кротко и тихо настроєна, и, кажется, это надолго,— «трагическая» энергия уже исчер-пана и теперь у меня штиль.

Теперь еще более не предвижу, когда буду в Минске, боюсь, что меня туда не нустят в этом году, хотя мне и тяжела эта мысль.

Не соберетесь ли Вы как-нибудь на Украйну летом? Вот была бы мне радость!

Будьте здоровы. Мой привет Вашему мужу.

Ваша Л. Косач

2 квітня 1902 р. Сан-Ремо 2.IV 1902

Хтось комусь щось нового скаже: 1) що хтось когось любить (то найновіше!), а 2) що хтось та ще хтось таки зможуть восени на море поїхати, бо лікар комусь казав, що хтось може тільки літом побути дома, а з осені мусить таки знов виїхати десь на полуднє, бо хтось не зовсім ще вигоєний і мусить ще два роки триматись добре на осторозі, бо хтось таки має щось (так лікар каже) в правому легкому вгорі і теє щось не може за півроку життя в Італії минути, як того хтось надіявся. То нехай би хтось чорненький ладився так, щоб серпень побути з кимсь на Україні, а вересень в Криму або вересень на Україні, а жовтень у Криму, а потім хтось із кимсь роз’їдуться в різні сторони (хтось не хоче зиму в Криму сидіти, а поїде знов заграницю, в Криму зимою недобре і нудно). Тільки хтось білий не могтиме з кимсь і з татарчатком довше побути в самому Києві, як умовлявся давно, бо як буде літом в Гадячі, то вже йому краще їхати звідти просто у Крим, а не томитись переїздами у Київ та з Києва, а ще, крім того, лікар боронить йому мешкати у великому місті, поки праве легке зовсім загоїться.

Хтось тепер не дуже здоров, бо хорував на бронхіт (сам не знає, де застудився), а тепер має плевричний біль в грудях і не може багато сидіти, тільки трошки (і пише, лежачи на софі, як було не раз в Чернівцях), але гарячки не має, тільки кашель його знов мучить, найбільше ранком. І ще хтось був нервовий, і спати не міг, і напад мав досить прикрий, і схуд на ціле кіло, і нечічо було зовсім, тільки остатні три дні вже нічого, вже спить і не іритується. Нехай хтось за когось не боїться, бо комусь уже ліпше і когось тут доглядають добре.

Комусь чиясь повість подобається, окрім деяких фраз в розмовах, що здаються комусь трохи не селянськими по стилю. Але то хтось потім пагшіпе всі свої уваги, бо тепер невигідно довго писати лежачи, і хтось втомився, бо се не перший лист сьогодні.

Хтось хутко пришле татарчаткові картку, але тепер не має, як одужає зовсім, то пришле, а тепер дякує так за листа.

Хтось хоч трошки слабий, але не бідний, і хтось нехай пе буде бідний. Хтось та ще хтось поїдуть собі на

море та й не будуть бідні. Хтось вітає св[яту] Анну і всю родину, а когось дуже ніжно цілує.

Хтось

P. S. Тільки що отримала чиюсь картку. Нехай хтось присилає нариси — залагоджу радо. Хтось на когось ніколи не гнівається.

210. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

11 квітня 1902 р. Сан-Ремо 11.IV 1902

Giglio d’oro!

Спасибі за повіншування в такій любій формі. Хочеш, поділимо; «найголубішє» мені, а «найзолотіше» тобі, еп notre qualite de blonde et de brune — morales ainsi que physiques l. Я вже киснути більш-менш перестала: бронхіт минув і плевр [ичні] болі теж, кашель малий, ну, катар грудний ще потиху триває, та то, каже лікар, ще довгенька пісня (років на IV2—2), зрештою, катар сам по собі «без осложнений» мене не мучить, бо я його сливе не почуваю (не болить, а тільки щось єсть Еиразно в грудній скрині,— що вона не порожня, се почувається тепер конкретно, а не знається теоретично, як було перше).

Буду тут ще з місяць, а там два тижні в морі (може,

з одскоком иа Рим і Флоренцію), а там скілька день в Одесі, а там скілька день в Києві (може, десь на дачі), а там в Зеленому Гаю, а там... ще не знаю де. Десь мусимо бачитись з тобою конечне.

Твоя