Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Давай залишимось ніким, Елла Савицька 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Давай залишимось ніким" автора Елла Савицька. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 116
Перейти на сторінку:

Говорю важко через колючу грудку в горлі.

- Ні, навіть не думай! – твердо обриває мене Скайлер. – Все добре буде, Олівіє. Я впораюся! Не вперше ж!

- Не буде, - сердито вигукую, - ти знаєш, що не буде. Тату, там відморозки самі. Ти ж не бездушний, я знаю!

Тато міцно стискає зуби. Його щока нервово сіпається, коли він обводить мене поглядом. Витираю сльози і дивлюся на нього прямо.

Якщо ревітиму, він не піддасться. Сльози – це слабкість. А він повинен бачити, що я піду на все, аби добитися свого.

- Олівіє, ти ж розумієш, що твій концерт безглуздий? Ти залежиш від мене. Вижену з дому, заберу гроші, і ти приповзеш сама за тиждень.

Не приповзу. У мене є дідусь, який мене любить і який ніколи б собі не дозволив ображати мене та Скайлера. Але якщо я скажу про це, тато тільки ще сильніше розлютиться і точно завтра відвезе Скайлера назад, роздмухає з цього цілу історію, ще й до журналістів звернеться, щоб підняти собі рейтинг. Тепер я бачу, що він усиновив Скайлера лише заради власної вигоди.

Стискую зуби, не відводячи погляду.

- Тату, я лише прошу не скасовувати усиновлення. Чекай до дня народження Скайлера. Йому незабаром вісімнадцять і він житиме самостійно!

- Олівіє, не треба. Припини, - гаряча рука Скайлера тягне мене за зап'ястя, але я не здамся.

Я обіцяла йому Різдво в родинному колі, обіцяла, що він більше не буде один, а якщо здамся, то вийде, що я обдурила його, зрадила. Сльози знову палять очі, варто хоча б на мить уявити, що він повертається назад. Ні, Боже, ні!

- Вісімнадцять тобі за місяць? – кивком питає тато.

- Так, - відповідає Скайлер.

Місяць…

- Тату, я поїду до школи. Де б вона не була. Тільки зроби як я прошу, будь ласка, хоча б раз у житті!

Нумо! Погоджуйся. Серце болить, так я переживаю.

- Не треба нікуди їхати, - знову каже Скайлер, - я не бачитимуся з Олівією!

- Думаєш, я повірю? – хмикає тато. - Я знаю вас. Віри вам немає, обірванцям!

Скайлер зуби стискає, а я його пальці до хрускоту кісток за спиною.

- Значить так, - виносить вердикт тато, а я завмираю, - жити ти будеш де завгодно, але тільки не тут, - тицяє в груди Скайлеру, - терпіти я тебе під своїм дахом не стану. А ти, Олівія, поїдеш до школи. Яку, дізнаєшся, як приїдеш. Я подбаю про те, щоб у тебе не було ні мобільного, ні інтернету. Нічого. Якщо ти така доросла стала, що спиш у ліжку хлопця, то треба приймати дорослі рішення. Після закінчення школи вступиш до університету. Думаю, до цього часу ви обидва зрозумієте, що страждали тут чортзна-чим, і ти, доню, побачиш, що за дев'ять місяців тебе забудуть і дуже швидко знайдуть заміну.

Тепер Скайлер стискає мої пальці, ніби показуючи, щоб я не вірила. Мені страшно. Дуже страшно, тому що дев'ять місяців - це страшенно довго. І за цей час може статися будь-що, а в мене навіть не буде можливості йому зателефонувати.

- Збирай речі, - мама киває Скайлеру і хапає мене за лікоть, - а ти йди за мною, більше ви не побачитеся!

Не витримую і схлипую. Образ Скайлера розпливається перед очима, поки проходжу повз нього. Він теж веде мене поглядом до самих дверей. Губи щільно стиснуті, зажмурюється. А потім раптом робить ривок уперед і, перехопивши мене в мами, притискає до себе.

- Дякую, - гаряче шепоче на вухо, - дев'ять місяців це пилюка, Олівія, - швидко каже, поки мама з голосіннями і вимогами відриває мене від нього.

Гарячково киваю.

Пил. Головне пережити цей пил і не захлинутися ним.

 

1 ... 111 112 113 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"