Книги Українською Мовою » 💙 Підліткова проза » Темний шлях, Анні Кос 📚 - Українською

Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темний шлях" автора Анні Кос. Жанр книги: 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 121
Перейти на сторінку:
Глава 30. Минуле - геть

Кінна-Тіате, столиця Недоре, Золота імперія

 

Ніч видалася зоряною та холодною. Сосни тихо поскрипували й погойдували колючими гілками під ледь відчутним нічним вітром. Увечері пройшов короткий дощ, тож у повітрі пахло вологою хвоєю, смолою та лісом.

Йорунн не спалося. Сьогодні загін зупинився на відпочинок ще в сутінках, знайшовши прихисток на затишній, закритій від вітру галявині. У багатті мирно потріскували дрова, іноді перегріте вугіллячко розсипалося з тихим клацанням, розкидаючи навкруги яскраві іскри.

Коні фиркали в темряві, м'яко переступаючи по вологому покриву під копитами. Усі крім дозорних, уже лягли спати, сховавшись від вечірньої вогкості під вовняними ковдрами. Ульф Ньорд, який всю дорогу від поселення вперто мовчав, побажав Йорунн доброї ночі й пішов до себе, правитель і зовсім зник з поля зору з настанням сутінків.

Нікого із загону це не стривожило, отже і Йорунн могла спокійно вдатися до роздумів. Перед уявним поглядом поставали спогади про згарище, розбиті човни, загиблих людей, стогін поранених, суд і страту. З цього місива виринуло і тут же зникло обличчя помилуваного розбійника і те, як він весь позеленів і помчав у кущі, побачивши як вітер розгойдує безвольні тіла на мотузках. Бліда, схвильована дівчина з дивним ім'ям, яка дивом уникла насильства і смерті. І людина, спалена живцем тільки заради того, щоб Ейрік заговорив.

Йорунн важко зітхнула і стиснула скроні долонями, сподіваючись прогнати нескінченну низку видінь, але це не допомогло. Власні спогади про степ змішалися з побаченим в поселенні, назву якого вона навіть не встигла запам’ятати.

Як би вчинила сама Йорунн, якби опинилася тепер на місці правителя? Забрала б чуже життя заради того, щоб дізнатися відповіді на свої запитання? Змогла б знайти сили, щоб залишити життя хоч комусь із розбійників? Вирішила б наперекір законам пом'якшити страту, якби в її руках опинилися ті, хто напав на Вітахольм? Чи віддала б їх усіх на смерть на місці, не розбираючись у ступені провини кожного? Відповіді вона не знала.

Магія Хальварда не злякала її, ні. Рік тому Йорунн бігла б не озираючись, якби їй запропонували тільки наблизитися до людини, що має таку силу. Але потім були Астарте й Терітака, штурм столиці й втрата брата, була Крісґі з навмисне перебитими ногами, і стріла, що встромилася в тіло Хали. Був посивілий від утоми й зігнутий під вантажем ухвалених рішень Лонхат, був її власний мовчазний наказ добити поранених, щоб вони уникли ганебної смерті від рук кочівників.

Якби в той момент в неї була така ж сила, що є зараз у правителя, скількох втрат вдалося б уникнути?

Багаття повільно догорало, дівчина встала, щоб підкинути ще гілок, але тут відчула на собі чийсь пильний погляд і обернулася. У темряві за її спиною стояв Хальвард. Людський силует майже злився з потужним стовбуром дерева, на який правитель спирався плечем, але очі його помітно спалахували іскорками світла. Кілька секунд Хальвард стояв, розглядаючи Йорунн, потім повільно підійшов ближче. Вона мимоволі позадкувала, відступаючи так, щоб багаття опинилося між ними. Та правитель не став наближатися, лише схилився, підкладаючи дрова в затихле полум'я.

— Пізно боятися нічних шерехів.

— А тих, хто крадеться в темряві?

— Нехай вони самі тебе бояться. — Він відвернувся і попрямував до намету, кинувши через плече: — Сумніви й зайві думки заважають дихати, Йорунн. Роби висновки, запам'ятовуй — і рухайся далі. І не сиди до світанку, завтра ми весь день будемо в дорозі.

— Правитель, — гукнула вона, Хальвард зупинився. — Яку саме інформацію ви хотіли витягти з Ейріка? І Ульф… З ним щось не те. Адже це не тільки через село, правда?

— Мені було б достатньо того, що вони посміли зазіхнути на мої володіння і моїх підданих. Це вже не вперше, і не щоразу ми встигаємо покарати винних, отже, сама розумієш, маємо намагатися попередити наступні напади. Але ти маєш рацію в тому, що в Ульфа є особливі причини ненавидіти таких, як Ейрік Палений. Запитай Чорного Вовка сама, а ще краще — поговори з Віалою. Зрештою, це її таємниця, а не моя.

Йорунн довго ще стояла й дивилася йому вслід, не наважуючись сісти, і відчуваючи, як у грудях розтискається зведена пружина.

Столиця зустріла загін, що повернувся, передсвятковою метушнею. Уже на підступах до міста ставили кольорові намети, розшиті довгими стрічками, на міських вулицях майоріли прапори, двері будинків прикрашали вінки з квітів і листя, ринок ряснів новоприбулими торговцями, люди готувалися до зустрічі літа. Замок же зустрів їх тишею і домашнім затишком.

Однак настрій у Йорунн був жахливим. Тільки-но увійшовши до купальні, вона безсило сперлася руками на білі мармурові краї чаші для вмивання і втупилася у своє відображення в дзеркалі. Звідти дивилося знайоме й водночас чуже обличчя. Брови насуплені, губи стиснуті в тонку ниточку. Але найбільше змінився погляд: з ідеальної срібної поверхні дивився хтось злий і сповнений суперечностей.

Зараз Йорунн ненавиділа саму себе. За безсилля, дурість і самовпевненість. Чому ні вона, ні Лід не шукали підтримки й союзників за межами своїх володінь доти, доки не стало надто пізно? Чому в них не було шпигунів, здатних попередити про небезпеку? Чому нікого було кликати битися під їхніми стягами, рятуючи столицю? Чому ні вона, ні брат не поцікавилися раніше, що ж за магія прихована в її браслеті й в їхній крові?

Дівчина застогнала і схилилася над водою. У груди немов встромили розпечене лезо і як слід провернули. Усвідомлення того, що їхня з братом провина в падінні народу Хольда чи не менша за провину Талгата, збивало з ніг.

Якщо і слід було когось проклинати, то насамперед себе.

Зате тепер їй простягали руку допомоги. І все одно хто. Їй потрібні знання — отже, вона буде вчитися. Їй потрібні союзники — отже, вона буде їх шукати. Їй потрібен досвід ведення боїв — отже, треба битися. 

Досить безглуздого самообману, їй потрібна допомога, будь-яка підтримка, хоча б і мага, який переслідує власні цілі й вимагає від неї роки служіння. Відступити зараз — ось що буде справжньою зрадою пам'яті тих, хто бився до кінця, хто віддав своє життя аби дати шанс їй, дурному дівчиську. Вона зобов'язана вижити та знайти сили, щоб повернути хольдингам їхній дім, їхню гордість і честь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 113 114 115 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний шлях, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний шлях, Анні Кос"