Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Путін і його техновоїни вирахували, які відмінності, різноголосся й упередження роз’їдають цілість і міцність американського суспільства. Вони відшукали найгрубіші недоліки і тріщини в нашій демократії: імміграція, расизм, економічна несправедливість, масові розстріли. Після чого залили їх інфекційними відходами. Скористалися традиційними медіа, соціальними мережами і дезінформацією, щоб спробувати змусити жителів з різним досвідом і різними життєвими поглядами ненавидіти й не довіряти одне одному якомога сильніше; зробили публічний простір і дискусії настільки злими, підлими і сповненими відчуження, наскільки це лише можливо; налаштували не чекати від політики й звичайного життя нічого крім грубості, жорстокості й безкарної облуди.

Російська операція підштовхнула американських політиків і політичні партії до все більш і більш екстремальних позицій; вона прославляла різного роду крайню, сепаратистську і радикальну політику й демонізувала центризм, поміркованість і будь-яку людину, яка в ідеологічному спектрі дотримувалася поглядів, що важелі управління можуть бути використані для чогось корисного. А коштувало все це дешево. Тисячі — десятки тисяч — висококваліфікованих нелегалів, які правили теревені з менеджерами середньої ланки на конференціях і передавали свої бланки витрат, ніколи не досягнули аж таких результатів. Операція нового типу була значно ефективнішою й коштувала копійки, і, оскільки це працювало, удар у відповідь був мінімальний. По суті, за нульових витрат Путін досягнув своєї найголовнішої мети: він згноїв і заплямував наш найдорожчий скарб — нашу демократію. Побєда!

Навіть розуміння того, як він це зробив і наскільки добре це вийшло, не відповідало вичерпно на запитання, навіщо Путін з усіх сил топтав нашу демократію? Навколо того точиться безліч правдоподібних пояснень. Найбільш поширене, що Путін справді образився на Гілларі Клінтон і звинуватив її в розпалюванні політичного інакомислення проти нього — в Росії! — коли вона була держсекретаркою. Вона була вкрай гострою й агресивною, критикуючи російський театр кабукі під назвою «демократія». Тож, коли стало скидатися на те, що з президентських вборів США 2016 року Гілларі Клінтон вийде переможницею, Путін вирішив, що може принаймні добряче їй дошкулити, налаштувавши проти неї якнайбільше американців й якомога сильніше ускладнити їй керівництво державою. Можливо, навіть поставити під сумнів легітимність її обрання, так само, як вона ставила під сумнів легітимність російських виборів у 2011 і 2012 роках, безупинно теревенячи про порушення і фальшиві урни під час голосування, наявність яких Путіну не хотілося нікому пояснювати, а їй — тим паче. Усе це було цілковитою правдою. Але не було повним і вичерпним поясненням.

Повернімося ще далі, туди, звідки в проблеми ростуть ноги, у часи, коли Владімір Путін уперше став президентом Російської Федерації, коли все ще обмірковувалося відновлення потенційної наддержави. Якими б важкими не були удари, отримані на шляху виходу з комунізму, це все ж була найбільша країна на землі, один лише ядерний арсенал якої дорівнював арсеналу Сполучених Штатів Америки. Це була країна, яка дала світу Толстого, Большой театр і Павлова. Це була країна, яка першою запустила штучний супутник. Першою відправила людину в космос! І Росія на початку ХХІ століття також мала найбільш вражаючі запаси найбільш прибуткової сировини на Землі — нафти й природного газу. Таку спадщину було б мудро й грамотно вкласти у розвиток усіх сфер: освіту, інфраструктуру, охорону здоров’я і навіть чесні вибори. Могли б профінансувати нові галузі й технологічні досягнення. Могли б забезпечити багате й поживне підґрунтя, на якому зросла б молода сучасна республіка, здатна забезпечити загальний добробут російського народу. Росія мала засоби для того, щоб знову стати однією із найбільш впливових і могутніх держав на планеті. Вільна, розвинена Росія була б грізним і гідним конкурентом у комерційних і міжнародних справах.

Президент Путін обрав інший шлях, не в останню чергу через те, що створити диверсифіковану економіку в пострадянській Росії було справді важко, це вимагало від Росії побудови й усталення багатьох речей, яких вона в національних обсягах ніколи не мала: резонне очікування неупередженого верховенства закону, резонно компетентний відповідальний перед народом уряд, резонні публічні інвестиції у матеріальну й фінансову інфраструктуру, які б дозволили з’являтися й розвиватися підприємствам, резонні перспективи для кар’єрного зростання і, можливо, навіть збагачення, якщо вам не бракує розуму, таланту і трохи вдачі. Результати можуть варіюватися залежно від того, що вважається «резонним» у будь-який час у будь-якому місці. Проте деякі речі були беззаперечними: розбудова такої Росії вимагала б дуже багато сил. І це не гарантувало б пожиттєве перебування на керівній посаді будь-якому керівнику — незалежно від того, наскільки хвацько він не виглядав би без сорочки й верхи на ведмеді.

Путін обрав коротший і простіший шлях, який вирішив дві проблеми: забезпечив його постійною роботою і вберіг Росію від геморою розбудови справжньої сучасної економіки й управління державою ХХІ століття. Найбільш доленосним для його країни стало рішення, що нафта й газ не будуть коштовною перлиною в короні диверсифікованого економічного різнобарв’я Росії, вони будуть для Росії усім. І Путін практично одноосібно їх контролюватиме й використовуватиме, як вважатиме за потрібне.

Виявляється, це була колосальна помилка з гротескними наслідками. Для Росії, для Сполучених Штатів та й для всіх практично, окрім нафтогазової галузі і, можливо, власне Путіна.

Нині, коли шоу триває двадцятий рік, Владімір Путін керує необґрунтованою метафізичною помилкою — трагічним гнобленням потенційно однієї з великих націй світу. Росію ревно вбудували у склеротичну диктатуру; її економіка цілком залежить від її єдиної незамінної галузі, яка, за задумом, майже цілковито монополізована винятково великими, неповороткими, неконкурентними, підконтрольними державі нафтовими й газовими компаніями, очолюваними шпигунами, головорізами або дзюдоїстами, і майже все на благо Владіміра Путіна і його світових цілей. Їхні компанії не дуже розвиваються через недосконалість їхньої майстерності або науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). І на те є вагома причина. На жодному, жодному великому російському підприємстві не допускається досягнення успіху чи процвітання законно чи на власних умовах. Будь-хто, хто піднявся бодай на одну сходинку, зобов’язаний цим сходженням Путіну і має йому за це віддячити. Тим паче, в енергетичному секторі — основному важелі путінської влади. Ніхто в цій галузі не отримував гроші, владу або статки, окрім тих, кому він дав добро і хто пристав на його огидні умови. Якби ви спробували стати чесним бізнесменом, який керує перспективною і прибутковою енергетичною компанією, що не підпорядковується Кремлю, ви втратили б цей бізнес. «ЮКОСе», до побачення. І можливо б, отримали термін у в’язниці. Привіт, Міхаіле Ходорковскій. Водночас, якби були бізнесменом або членом клану, який підігрував і