Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перекладено українською вперше. Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — T. 7. — С. 51‒62.
<Глави з роману «Гетьман»>
<І> Глава з історичного роману
Уперше надруковано в альманасі «Северные цветы на 1831 год», в 1835 р. увійшли до книги «Арабески. Разные сочинения Н. Гоголя». У примітках до цього видання автор зауважив: «із роману під заголовком “Гетьман”», а далі вперше публічно висловився про спалення своїх текстів: «Перша частина його була написана і спалена, тому що сам автор не був нею задоволений…» Йшлося про першу частину роману «Гетьман».
В обох редакціях автор датує «Глави» 1830 р. У листі до матері від 21 серпня 1831 р. Гоголь стверджує, що твір написаний ще в роки навчання в Гімназії вищих наук кн. Безбородька (X, 205). В цьому ж листі він розкриває свій псевдонім — ОООО, яким підписане перше видання. За версією П. Куліша, це чотири «О» в повному підписі: Николай Гоголь-Яновский, (див.: Кулиш П.А. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем: В 2 т. — М., 2003. — С. 159).
[При публікації уривка роману в альманасі «Северные цветы на 1831 год» письменник обрав своєрідний псевдонім — ОООО (0000). У літературознавстві прийнято ідентифікувати цей підпис як буквене позначення, а не цифрове. Так, у «Словнику псевдонімів» І.Ф. Масанова псевдонім зареєстровано на літеру «О» на підставі пояснення В.П. Гаєвського, оскільки ця літера зустрічається чотири рази в повному імені та прізвищі автора — «МикОла ГОгОль-ЯнОвський» (Письменник 1831 року використовував такий псевдонім, як «Г. Янов»). Таким чином, псевдонім «ОООО» є ателонімом (псевдонім, утворений пропуском частини літер імені або прізвища). Однак ця версія суперечить свідченням самого письменника, який, посилаючи своїй матері альманах «Северные цветы на 1831 год», писав: «Книжка вам буде приємна тому, що в ній ви знайдете мою статтю… Вона підписана чотирма нулями: 0000». Згідно з іншою версією, таким псевдонімом письменник містифікував читача тим, що він міг належати Оресту Михайловичу Сомову, відомому на той час критику, журналісту, поету, перекладачу, автору малоросійських повістей. (З Вікіпедії — прим. ред. ел. версії книги)].
Перекладено українською вперше. Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 76‒119.
<II> Кривавий бандурист
Глава з роману
Уперше фрагмент під назвою «Пленник. Отрывок из исторического романа» був надрукований у другій частині «Арабесок», повністю надрукований в «Литературном музеуме» (Пг., 1921. — С. 27‒39). У редакції «Арабесок» твір датований 1830 р. Перша редакція, що призначалася для «Библиотеки для чтения» і була заборонена цензурою, мала дату 1832 р. Заборона твору пов’язана з поширенням французької літератури, де подавалися, на думку цензора О.В. Никитенка, «картини страждань і приниження людського» (див.: Литературный музеум. — Пг., 1921. — Т. 1. — С. 352). Однак мав рацію П. Паламарчук, зауваживши в коментарях до «Арабесок», що «картини страждань і принижень» мали інше джерело — українські літописи, які поширювались у рукописах і були добре відомі Гоголю. Серед них й «Історія Русів» (див.: Паламарчук П. Примечания // Гоголь Н.В. Арабески. — М., 1990. — С. 420).
Українські переклади і видання
Крівавий бандурист. Розділ із нововідкритого роману / Пер. Ф. К[оролевський] (Ів. Кревецький) // Діло. — 1917. — № 88.
<ІІІ> Початок історичного роману
Уперше надруковано в 1856 р. у виданні: Сочинения Николая Гоголя. — СПб., 1856. Вдруге уривок був надрукований у збірці творів письменника, підготовленій П. Кулішем 1857 р. Текстологічна робота здійснена О. Бодянським. Рукопис був утрачений, тому подальша публікація уривка здійснювалася за цим виданням. У 1976 р. був віднайдений автограф (див.: Чарушникова М.В. Фрагмент незавершеного романа Н.В. Гоголя «Гетьман» // Записки Отдела рукописей Государственной библиотеки им. В.И. Ленина. — М., 1976. — Вып. 37. — С. 185‒208).
На думку В.П. Казаріна, цей уривок, як і фрагмент «Мені треба бачити полковника», може бути датований другою половиною 1833 р. (Казарин В.П. Повесть Н.В. Гоголя «Тарас Бульба». Вопросы творческой истории. — Киев, 1866. — С. 30). Дослідник схильний розвести у часі написання «Главу», «Кривавого бандуриста» (1829‒1832), «Декілька глав» і «Мені треба бачити полковника» (1833). Останні уривки написані у стилістичній манері, яка виявиться у всій повноті у «Тарасі Бульбі», а крім того, ймовірно, вони належать до іншого задуму (Там само. — С. 34).
Тарас Бульба
Ця перша редакція повісті надрукована в збірнику повістей «Миргород» 1835 р. Друга, перероблена і розширена, була надрукована в 1842 р. у другому томі творів письменника (див. коментар до тому 2, с. 214‒228).
Повість стала підсумком наукових і художніх студій Гоголя в царині історії та фольклору України. І наукові статті письменника, і його художні проби були своєрідною творчою лабораторією цього епічного полотна. То була «несвідома, але геніальна спроба створити літературний епос» (В. Сиповський), історію цілого народу. Динаміка історичного буття в романтичну добу була так виразно продемонстрована, що історія стала захопленням масовим. Гоголь відчув свою причетність до історії ще й тому, що його родовід був укорінений в історії України, він відчував своєрідний «поклик предків». В його родоводі, ймовірно, був не лише Остап (Євстафій) Гоголь, а й гетьмани Дорошенко, Скоропадський, Мазепа, а також — Лизогуби, Забіли, Безбородьки, Трощинські (див.: Родословие Н.В. Гоголя. Статьи и материалы. — Μ., 2009). Малоймовірною виглядає думка І. Виноградова (див.: Виноградов И. Комментарий // Н.В. Гоголь. Тарас Бульба. Автографы, прижизненные издания: Историко-литературный и текстологический комментарий. — М., 2009. — С. 416), оперта на статтю М. Гаско «Міцкевич і Гоголь» (Всесвіт. — 1974. — № 12. — С. 184‒186), про знайомство Гоголя і А. Міцкевича та вплив останнього на історичні заняття письменника. До того ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.