Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

суєру ропухою.

— Я казала, що використовувати бакас — погана ідея, — тамуючи біль, крізь зуби, проказала Ма. — Це як лікуватися ртуттю чи свинцем. Щоб мати

користь із дарів Дешту, його треба розуміти.

— Ти говориш, як потвори знизу, — фиркнула Сфена й потерла місце

укусу бакаси.

Ма відчула рух власного манкура. Їхні личинки були пов’язані. Ма вже

кілька днів над цим думала. Під час кожного сеансу вона відчувала присутність

жінки у своїй голові. Ма поки що блокувала її спроби розбудити спогади. Це

вдавалося завдяки мемобомбі та рокам «забування» в Дешті. Але допити

виявили й інше. Ма теж могла проникнути в думки Сфени.

— Але ж ти не така, Ма? — Перша Зіниця примружила великі льодисті очі, вмостилася на стільці, затиснула банку між колінами й приготувалася засунути

туди руку. — Я дещо про тебе дізналася. Не лякайся, небагато. — Не

приховуючи огиди, Сфена занурила пальці в банку й торкнулася спини бакаси. Її

риси викривив біль, скроні заблищали від поту, але вона продовжила: — Після

того як ти спалила наземну Станцію, паперів толком так ніхто й не розбирав.

Але я знайшла твою анкету на посаду кандидата в Старші Брати. Ти народилася

в країні, що зараз перебуває під протекторатом Старших Братів, закінчила

медичну академію, почала писати докторську. З приходом Старших Братів твоя

наукова кар’єра закінчилася. Двобог бачить роль жінки в іншому. Але ти не

стала й матір’ю. В анкеті стоїть жовта позначка — безпліддя. — Сфена з

недовірою подивилася на Ма. — Чому ти вирішила приєднатися до Старших

Братів? Ти ж у них не вірила? Щоб отримати можливість займатися наукою?

Кожне слово Сфени, наче маленька бомба, вибухало в голові Ма. Спогади

накочувалися хвилями, ризикуючи потопити. Ні, це не про неї. Вона Ма —

офіційна лікарка з Ак-Шеїх…

— Чи щоб приїхати на Територію К? — продовжила Сфена, спостерігаючи

за муками Ма. Здається, вона навіть діставала від них задоволення. Хоч в очах

Сфени було й дещо інше: жага пізнання. Ма для неї була об’єктом досліджень.

— У ті роки Старші Брати відправляли сюди лише посвячених, а ти ж так і не

стала Старшим Братом. Отже, не мала права тут бути, але ти все одно опинилася

в Дешті.

Перед очима пролітали сотні картинок, наче Ма перебрала з юшаном.

Деякі здавалися знайомими, інших вона не впізнавала, але найвиразнішим було

обличчя Марка Дороша. Вона нарешті згадала риси.

— Я знаю, як ти знайшла спосіб проникнути на Територію К, — наче

метроном, продовжувала бити в одне й те саме місце Сфена. — Не відвертайся, ти мусиш вислухати. Я цілий день просиділа в афізі. Ти вийшла заміж. — Сфена

скривилася так, наче сказала про щось огидне.

Ма зрозуміла, що мусить припинити боротися. Їй не змусити рудокосу

заткнутися. Натомість вона може зробити інше. Ма зосередилася на голосі жінки.

Він став рятівною линвою з виру спогадів. У голові перестало паморочитися, і

вона почула манкур у власній шкірі. Знущання в говорінні Сфени було тільки

ширмою, яку Перша Зіниця тримала зусиллям волі. Рудокосу теж затоплювала

дзеркальна лавина хаотичних спогадів Ма, хоча вона й не могла розібратися, що

з нею відбувається. Сфена хотіла отримати від Ма якусь відповідь, намацати її

слабке місце, відчути потаємні бажання помічниці Белокуна, — все, що дало б їй

ключ до її свідомості. Ма опинилася наче в центрі бурі. Окремі думки Сфени

ширяли, наче підхоплене вітром ганчір’я. Ма схопилася за найбільшу, яка наче

пульсувала й вимагала уваги. Ось воно що! Ма розгорнула полотнище й

побачила образ, який не давав спокою Сфені: вона шукала Золоту Колиску! Це

відкриття змусило Ма зібратися.

«Я Ма з Ак-Шеїх. Мій син — Бекир», — як догмат повторювала собі Ма, стискаючи пальці. Її погляд зупинився на сліді від обручки. Вона стільки років її

не знімала, що шкіра під нею виблякла й зіщулилась. Чому? Чому роками вона

чіплялася за шматок металу, який для неї нічого не означав? Суєр, рятуючи від

болю, з’їдав їхні спогади, то чому вони так трималися за болючі уламки

минулого? Того, що ятрило, що неможливо було повернути. Для чого? І раптом

її осяло: Дешт хотів, щоб вони пам’ятали. Неможливо зрозуміти себе

теперішнього, не знаючи, яким ти був колись. Зранений, змінений, напівмертвий

Дешт хотів себе віднайти. Саме тому кожен засолений чіплявся за безліч

дрібничок, навіть якщо вже й не міг пригадати, що вони означали в житті до

Спалахів. Ма згадала маніакальну любов Тітки Вальки до кухонного начиння, більшість із якого вона навіть не могла назвати. Жінки з аіле Азіза-баби

зберігали дитячий одяг, таблички з давно забутими назвами. Дешт хотів, щоб

вони пам’ятали. Саме тому підкидав мемобомби, саме тому вона мусить згадати.

«Ти знайшла спосіб проникнути на Територію К. Ти вийшла заміж», — Ма

майже пропустила ці слова Сфени, а коли зосередилася на сказаному, то вже не

могла опиратися. Відкрився шлюз. Води спогадів наповнили пересохлий канал.

— Марко Дорош, так звали твого чоловіка, — того, завдяки кому ти

потрапила в Кіммерик, — видушила із себе Сфена, відчуваючи, як її затоплюють

чужі переживання.

— Усе було не так, — прошепотіла Ма й заплющила очі.

Битва богів. Коли Діва втратила Кіммерик

Того року все відбувалося блискавично. Старші Брати зайшли до

Кіммерику. Як і всюди, вони обіцяли принести мир, але почали війну. Країна Ма

— країна Діви — щосили чинила опір, принаймні тоді жінці так здавалося.

Молодь вишиковувалася в черги до мобілізаційних пунктів. Усюди збирали

допомогу тим, хто боронився в Кіммерику. Але було запізно. Старші Брати

вторглися і з іншого боку. Це стало значно більшою проблемою, ніж далека

земля на півдні. Кіммеринці залишилися сам на сам із