Читати книгу - "Сонячний Птах"

Гай відстрибнув назад й одним швидким поглядом переконався в тому, що всі люди з супроводу царя венді лежать мертві на гранітній вершині, а його легіонери стоять навколо нього, спираючись на закривавлені мечі. Несподіванка нападу була повною й цілком успішною.

Гай обернувся й побіг на найвище місце пагорба. Голий і брудний від сажі й грязюки, він вимахував сокирою в себе над головою, а його команда теж кричала й вимахувала зброєю. Від броду сурма заграла наступ, і негайно пролунали крики, які передавали наказ від когорти до когорти.

Гай побачив, як Ланнон очолив першу хвилю наступу через брід. Легіон навалився на воїнів племені, які залишилися без командира, й легко прорвав лінію їхньої оборони, відкинувши їх назад до пагорбів і перетворивши на дезорганізовану юрбу. Вони бачили, як їхній цар упав, і кожен утратив дух до боротьби.

Із вершини пагорба Гай побачив, як точно в слушний момент Ланнон застосував дві останні резервні когорти. Оборона племені зламалася, і вони втратили всі ознаки організованого війська. Покинувши зброю, вони крикливою, охопленою панікою юрбою стали вливатися потоком між двома пагорбами.

У цю хвилину вродливий молодий Бекмор, який із двома когортами переправляв захоплену худобу до великої річки, вийшов із лісу. Він розгорнув свої війська на єдиній лінії відступу, що залишилася для вояків племені. Його повернення виявилося дуже вчасним, і Гай дивився із заздрісним професійним схваленням, як той віддавав свої накази. Коли сонце доторкнулося до обрію, огорнуте червоним і пурпуровим світлом, сурми ще раз просурмили наступ, і різанина та захоплення рабів тривали до глибокої ночі.

Гай переправив свій легіон та велику кількість захоплених у полон рабів, повантаживши всіх на запряжений слонами пліт біля Сета. Після битви біля броду на останніх милях переходу до великої річки більше ніхто не чинив опору. Полки венді були розгромлені, усі їхні військові вожді вбиті або захоплені в полон, і Ланнон торжествував.

Він сказав Гаєві:

– Мій Сонячний Пташе. Ти зробив більше, ніж я наказував тобі. Я навіть не здогадувався, що такий небезпечний ворог з’явився на моїх кордонах. Якби ми дали йому ще один рік, лише богам відомо, яким смертельно небезпечним він міг би стати.

– Ваал усміхнувся мені, – скромно відповів Гай.

– І Ланнон Гіканус також, – запевнив його Ланнон. – Який ми зібрали врожай, Сонячний Пташе? Чи старий Ріб-Адді зробив уже підрахунок?

– Думаю, що так, мій володарю.

– Пошли по нього, – розпорядився Ланнон, і Ріб-Адді з вимащеними в чорнилі пальцями та маленькими недовірливими очицями рахівника прийшов зі своїми сувоями.

Він зачитав списки худоби й рабів у кожній категорії, які детально охарактеризували наглядачі рабів.

– Ціни значно впадуть, величносте, – песимістично провістив Ріб-Адді. – Бо інші легіони теж взяли велику данину на тому березі великої річки. Мине два або й три роки, перш ніж ринки Опета зможуть поглинути таку кількість багатства.

– Проте сума грошей, яку здобув Шостий легіон Бен-Амона, має бути чималою, Ріб-Адді.

– Як сказав мій володар.

– Скільки? – запитав Ланнон.

Ріб-Адді здавався стривоженим.

– Я можу взяти на себе сміливість лише висловити здогад, величносте.

– То вислови його, – заохотив його Ланнон.

– Щонайбільше це може бути двадцять п’ять тисяч пальців золота… А щонайменше…

– Ти спроможний почути запах гною в алебастровій чаші з парфумами, – піддражнив Ланнон старого. – Не називай мені свої низькі цифри.

– Якщо так бажає мій володар.

Ріб-Адді вклонився, а Ланнон обернувся до Гая й схопив його за плече.

– Твоя частка складає одну соту, Сонячний Пташе. Двісті п’ятдесят пальців – ти нарешті станеш багатим чоловіком! Як ти почуваєшся, довідавшись про це?

– Це мене не засмучує, – Гай усміхнувся йому, а Ланнон радісно засміявся, обертаючись назад до Ріб-Адді.

– Запиши це до своєї книги, старий. Запиши, що Ланнон Гіканус вирішив розділити надвоє свою частку призу. Він додає половину своєї винагороди до винагороди командувачу легіону Гаю Бен-Амонові за його вміле керівництво кампанією.

– Мій володарю, це одна двадцята всієї суми, – енергійно запротестував Ріб-Адді. – Винагорода, що складе більш як тисячу пальців!

– Я й без тебе добре знаю цифри своїх прибутків, – запевнив його Ланнон.

Рахівник збирався протестувати далі, але він побачив вираз обличчя Ланнона.

– Гаразд, я запишу, – промурмотів він, а Гай підійшов до свого царя і вдячно опустився перед ним навколішки.

– Підведися! – наказав йому Ланнон, усміхаючись. – Не підлабузнюйся до мене, старий друже.

І Гай підвівся й став поруч зі стільцем Ланнона, спостерігаючи, як цар викликав до себе всіх офіцерів, які відзначилися в поході, й роздавав винагороди.

Гая опанував напад жадібності, він не міг повірити своєму щастю. Він багатий, багатий! Він сьогодні ж таки повинен принести жертву богам. Білого бика щонайменше. Як зазначив Ріб-Адді, ринок має бути переповнений, і Гай зможе купити такого бика задешево. Потім він пригадав, що тепер не має потреби скупитися.

Він може дозволити собі будь-яку розкіш, про яку раніше мріяв, і в нього ще залишиться досить грошей, щоб придбати собі маєток на терасах Зенґу й купити право на частку від прибутків, що їх обіцяють торговельні галери Габбакука Лала. Купити ще й місце в одному із синдикатів видобутку золота, що забезпечить його надійним прибутком на все життя. Більше йому не доведеться носити латані туніки, не доведеться вимагати від своїх служників скоротити споживання м’яса чи купувати дешеві кислі вина в портових тавернах. А потім він із радістю усвідомив, що він більше не залежатиме від гостинності Ланнона та від доброї волі його юних дівчат-рабинь. Він придбає одну з таких дівчат для себе – ні, хай йому біс, він придбає двох або й трьох! Юних, вродливих і поступливих. Він відчув, як його опановує збудження. Він зможе тепер собі дозволити навіть дружину, навіть дочки шляхетних родин тепер навряд чи дивитимуться на його спину, бо їхні очі будуть засліплені блиском такої купи золота.

А тоді несподівано він пригадав Таніт, і видиво дівчат-рабинь та дружин відійшло назад, розтануло в туманах його уяви. Його настрій катастрофічно впав. Жриці Астарти присвячені богині, вони ніколи не зможуть вийти заміж. Несподівано Гай перестав відчувати себе таким багатим, яким відчував ще хвилину тому.

– Ти не чуєш свого царя, коли він звертається до тебе? – запитав Ланнон, і Гай винувато стрепенувся.

– Мій володарю, я замріявся. Пробачте мені.

– Тепер не той час, щоб мріяти, – дорікнув йому Ланнон.

– То що саме сказав мені Великий Лев?

– Я сказав, щоб ти звелів привести сюди того варвара. Ми поговоримо з ним, поки