Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

тиск — пронеслося прорваним фюзеляжем, щоб розсіятися в близькому до вакууму середовищі. Крізь пасажирський салон до задньої частини понеслася темна хмара, яка всмоктувала все на своєму шляху. З нею, ніби сміття у вихорі, полетіли всі незакріплені предмети, і легкі, й важкі: папір, таці з їжею, пляшки з водою, кавники, ручна поклажа, одяг, речі пасажирів — усе це закрутилося кабіною, наче їх засмоктував гігантський порохотяг. Відірвалися фіранки. Внутрішні двері — кабіни екіпажу, камери зберігання й туалетів — вирвало з завіс і потягнуло разом з усім іншим до задньої частини літака.

Ударило кількох пасажирів. Інші, не пристебнуті до своїх сидінь, вчепилися за будь-яку можливу опору, поки вітер та сила всмоктування невблаганно тягнули їх назад.

По всьому салону над кожним сидінням розкрилися аварійні пристрої. Жовті кисневі маски посипалися вниз, кожна маска була прикріплена короткою гумовою трубкою до центральної системи постачання кисню.

Несподівано всмоктування припинилося. Всередині літак наповнювала імла та лютий, пронизливий холод. Шум від двигунів та вітру заглушував усе навколо.

Вернон Демерест, який досі перебував у проході туристичного салону, де зміг утриматися, інстинктивно вхопившись за спинку сидіння, проревів:

— Вдихайте кисень! — І собі вихопив одну маску.

Завдяки знанням та навчанню Демерест усвідомив те, чого інші не могли: повітря всередині салону зараз стало таким же розрідженим, як і зовні, й було непридатним для життя. Для всіх залишалося тільки п’ятнадцять секунд повної свідомості, якщо не скористатися киснем з аварійної системи літака.

Навіть через п’ять секунд без кисню свідомість дещо ослабне.

Ще через п’ять стан ейфорії змусить думати, що киснем узагалі не треба перейматися. Людей охопить несвідомий, безтурботний стан.

Ті, хто розуміли небезпеку розгерметизації, давно нагадували авіакомпаніям проводити передпольотні інструктажі щодо кисневого обладнання чіткіше, ніж зараз. Вважалося, що пасажирам потрібно говорити таке: «В ту ж мить, коли киснева маска з’являється перед вами, хапайте її, притисніть до обличчя, а будь-які запитання ставте пізніше. Якщо справді станеться розгерметизація, вам не можна гаяти ні секунди. Якщо це сигнал хибної тривоги, ви зможете зняти маску пізніше; водночас вона не завдасть вам жодної шкоди».

Пілотам, які проводять перевірки розгерметизації, простим прикладом демонстрували вплив браку кисню на високих ешелонах. Вони сиділи в барокамері, з кисневою маскою, а їм говорили поставити на папері свої підписи, і на середині завдання маски забирали. Підписи ставали закарлючками. До того, як пілоти непритомніли, маски повертали назад.

Пілоти не могли повірити в те, що бачили перед собою на папері.

Проте керівництво авіакомпаній, боячись, що надто точні поради щодо кисню можуть спричинити паніку серед пасажирів, наполягали на використанні тільки безневинних польотних повідомлень. Усміхнені стюардеси, які були або знуджені, або радісні, звичним ділом показували обладнання, поки невидимий голос — що поспішав закінчити повідомлення до зльоту — безглуздо повторював фрази на кшталт: «За малоймовірних обставин…» та «Урядові постанови вимагають, щоб ми поінформували вас». Жодного разу не згадувалося про невідкладність, з якою необхідно користатися цим приладдям.

Внаслідок цього пасажири так само байдуже почали ставитися до аварійних пристроїв подачі кисню, як і авіакомпанії та їхні працівники здавалися зацікавленими в цьому питанні. Гнізда масок над головою та монотонні, завжди однакові наочні демонстрації були (на думку пасажирів) чимсь, що собі вигадали кілька одержимих постановами державних службовців. (Нудьга!) Очевидно, що все це було здебільшого фарсом, на якому наполягали ті ж люди, які збирають податки на прибуток та забороняють рахунки підзвітних сум. Ну то якого дідька!

Час від часу на регулярних рейсах пристрої з кисневими масками розкривалися випадково, й ті випадали перед пасажирами. Коли таке траплялося, більшість з цікавістю розглядали маски, але навіть не пробували їх одягнути. Саме така реакція — хоча небезпека й була реальна — і виникла на борту Рейсу Два.

Вернон Демерест побачив цю реакцію і в мить несподіваного гніву згадав, як сам та інші пілоти критикували «пом’якшені» оголошення щодо кисневих масок. Та зараз не було часу ні вигукувати друге попередження, ні навіть думати про Ґвен, яка або загинула, або помирала всього за кілька футів.

Мала значення єдина річ: якимсь чином дістатися назад до кабіни екіпажу та допомогти врятувати літак, якщо це можливо.

Глибоко вдихаючи кисень, він розпланував свої рухи вперед салоном літака.

Над кожною секцією сидінь у туристичному салоні випало чотири кисневі маски — по одній для кожної людини в кріслі, а також запасна для людини, яка може стояти в проході. Саме одну із запасних масок Демерест вхопив і зараз через неї дихав.

Але щоби дістатися кабіни екіпажу йому доведеться залишити цю маску та скористатися однією з переносних, яка дозволить вільно піти далі.

Він знав, що два переносні балони з киснем розміщені далі в салоні, на верхній полиці біля перегородки салону першого класу. Якщо йому вдасться дістатися до тих балонів, будь-якого з них вистачить на відстань, що залишиться від перегородки до кабіни екіпажу.

Демерест подався вперед до перегородки, дорогою по черзі користаючись запасними кисневими масками, що звисали зі стелі. За кілька секцій з сидіннями попереду він бачив, що всі чотири маски забрали пасажири; три зайняли люди на місцях, включно з однією дівчиною-підлітком; четверту маску дівчина тримала над обличчям немовляти, яке лежало поруч, на колінах у мами. Дівчина, здавалося, взяла відповідальність на себе та показувала іншим, що робити. Демерест обернувся в інший бік салону, побачив, що звисає ще одна маска і, глибоко вдихнувши кисню, відпустив ту, яку тримав зараз, та потягнувся по запасну. Йому це вдалося, і він знову глибоко вдихнув. Попереду залишалося більше половини салону туристичного класу.

Він ступив ще один крок, а тоді відчув, як літак різко накренився праворуч і почав круто пікірувати вниз.

Демерест вхопився за першу-ліпшу опору. Він знав, що наразі нічим допомогти не зможе. Що буде далі, цілком залежить від двох речей: шкоди, якої вибух завдав літакові, та вправності Енсона Гарріса за органами керування польотом, це все.

У кабіні екіпажу події останніх кількох секунд відбулися ще несподіваніше, ніж у салоні позаду. Після того як пішли Ґвен Мейген та місіс Квонсет, а за ними і Вернон Демерест, двоє членів екіпажу, що залишилися, — Енсон Гарріс та бортінженер Сай Джордан — не мали гадки, що відбувається в пасажирському салоні, доки вибух динаміту не струсонув літак, затим сталася миттєва вибухова розгерметизація.

Як і пасажирські відсіки, кабіну екіпажу наповнила густа темна хмара пилу, яку майже негайно витягнуло звідти, як тільки двері кабіни видерло з завіс та відкинуло. Усе, що було в кабіні екіпажу та