Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Вони швидко опускалися, висотомір розкручувався, ніби годинник зі скаженою ходовою пружиною… Минули двадцять шість тисяч футів… двадцять чотири… двадцять три… Варіометр показав зниження вісім тисяч футів на хвилину… Торонтський центр керування повітряним рухом озвався в гучномовці:

— Усі ешелони під вами — вільні. Повідомте про свої наміри, коли будете готові. На зв’язку… — Гарріс вийшов з повороту, тепер опускався прямовисно…

Про холод часу думати не було; якщо вони опустяться досить низько та досить швидко, то можуть вижити — якщо літак триматиметься купи… Гарріс уже бачив проблему з кермом напрямку та рулями висоти; кермо рухалося туго; тример стабілізатора не реагував… Двадцять одна тисяча футів… двадцять… дев’ятнадцять… З того, як поводилися прилади, вибух пошкодив хвіст літака; наскільки серйозно, вони ще побачать, коли Гарріс спробує вийти з піке за хвилину чи менше. Це буде найважчий момент. Якщо якась важлива деталь не витримає, вони продовжать стрімко падати… Гарріс би не відмовився від якоїсь допомоги праворуч, але було вже надто пізно, щоб Сай Джордан пересів на сусіднє сидіння. Крім того, бортінженер був потрібен на своєму місці — він закривав повітрозабирачі, збираючи все тепло, яке в них було, перевіряв паливну систему на поломки чи сигнали про пожежу… Вісімнадцять тисяч футів… сімнадцять… Коли вони досягнуть позначки чотирнадцять тисяч футів, Гарріс вирішив, що потрібно почати виходити з піке, щоби вирівняти положення літака на десяти… Проминули п’ятнадцять тисяч… чотирнадцять… Початок виходу зараз!

Органи керування працювали туго, але реагували… Гарріс сильно потягнув на себе штурвальну колонку. Піке вирівнювалося, поверхні керування трималися, літак виходив з піке… Дванадцять тисяч футів; ще повільніший спуск… одинадцять тисяч… десять з половиною, десять!

Вони вирівнялися! Поки що все трималося купи. На цій висоті повітря було придатне для дихання та підтримки життя, додатковий кисень не потрібен. На покажчику температури повітря за бортом — мінус п’ять градусів Цельсія, на п’ять градусів менше температури замерзання; все одно холодно, але це не той смертельний мороз верхніх висот.

Від початку до кінця піке забрало дві з половиною хвилини. Гучномовці зверху ожили.

— «Транс-Америка-Два», я «Торонто-центр». Яка у вас ситуація?

Сай Джордан підтвердив. Втрутився Енсон Гарріс:

— Вирівнялися на десяти тисячах, повертаємося на курс два-сім-нуль. У нас деформація конструкції через вибух, ступінь невідомий. Просимо надати інформацію про погоду та злітно-посадкові смуги — Торонто, Детройт Метрополітен та Лінкольн. — У голові Гарріса миттєво постала картина достатньо великих аеропортів, які могли би прийняти «Боїнг-707», з усіма спеціальними вимогами стосовно посадки, що їм знадобляться.

Вернон Демерест проліз крізь місце, де колись були двері кабіни екіпажу, та інші уламки в салоні. Поспішаючи, він прослизнув на своє сидіння праворуч.

— Ми за тобою сумували, — сказав Гарріс.

— Усе під контролем?

Гарріс кивнув.

— Якщо хвіст не відпаде, нам пощастило. — Він повідомив про ускладнення руху керма та тримера стабілізатора. — Хтось там петарду підірвав?

— Щось таке. Здоровенна, бляха, діра залишилась. Я не мав часу оцінити.

Невимушеність обох чоловіків була хіба поверховою. Гарріс продовжував стабілізовувати літак, шукаючи рівної висоти та курсу. Він розважливо промовив:

— То був хороший план, Верноне. Він міг спрацювати.

— Міг, та не спрацював. — Демерест повернувся до бортінженера. — Піди до туристичного салону. Перевір пошкодження, повідом переговорним пристроєм. Тоді допоможи, чим зможеш, людям. Нам треба знати, чи багато поранених та наскільки серйозно. — Вперше він дозволив собі страдницьку думку. — І дізнайся, як там Ґвен.

Повідомлення з аеропортів, про які був просив Енсон Гарріс, прийшли з центру в Торонто: аеропорт в Торонто досі закритий; усі смуги під глибоким снігом та заметами. Детройт Метрополітен — усі смуги закриті для регулярних рейсів, але снігоочисники звільнять смугу три-ліву, якщо це необхідно для аварійного підходу та посадки; на смузі п’ять-шість дюймів снігу, під ним лід. Видимість у Детройті шість сотень футів[219], дрібний сніг. Аеропорт Лінкольна — всі злітно-посадкові смуги очищені та готові до експлуатації; смуга три-нуль тимчасово закрита через перешкоду. Видимість у Лінкольні одна миля; північно-західний вітер, тридцять вузлів, з поривами.

Енсон Гарріс звернувся до Демереста:

— Я не збираюся зливати пальне.

Демерест, розуміючи хід думок Гарріса, ствердно кивнув. Якщо їм вдасться втримати літак під контролем, будь-яка посадка буде важкою і вимагатиме майстерності, через значну масу пального, якої в інших умовах вистачило б до Рима. Проте в теперішній ситуації злив непотрібного пального може таїти ще більшу небезпеку. Вибух та пошкодження задньої частини, ймовірно, запустили короткі електричні замикання чи тертя металу, які й зараз могли давати іскри. Якщо злити пальне під час польоту, єдина іскра може обернути літак на жертовне вогнище. Обоє командирів усвідомлювали: краще уникнути ризику загорання та прийняти труднощі з посадкою.

Та разом з тим таке рішення означало, що посадку в Детройті — найближчому великому аеропорту — можна виконати тільки у відчайдушній ситуації. Через значну масу літак приземлятиметься швидко, що вимагатиме кожного доступного фута злітно-посадкової смуги та майстерного гальмування. Злітно-посадкова смуга три-нуль — найдовша у Детройт Метрополітені, яка їм знадобиться, — мала лід під снігом, а це найгірша можлива комбінація в їхніх умовах.

Де б Рейс Два не приземлявся, існував один непередбачуваний чинник — обмеженість у керуванні через проблеми з кермом та тримером стабілізатора, про які вони вже знали, хоча не були певні щодо масштабів.

Для посадки аеропорт Лінкольна пропонував найкращі шанси безпеки. Та Лінкольн був як мінімум за годину польоту від них. Їхня теперішня швидкість — двісті п’ятдесят вузлів[220] — була набагато нижча, ніж та, з якою вони рухалися на вищих ешелонах, і Енсон Гарріс не прискорював літак, сподіваючись уникнути більших пошкоджень. На жаль, це створювало певні труднощі. На такому низькому ешелоні, десяти тисячах футів, вони зазнавали добрячого бафтингу й турбулентності через бурю, яка їх огорнула, хоча раніше була далеко внизу.

Питання полягало ось у чому: чи зможуть вони залишатися в повітрі ще годину?

Незважаючи на все, що сталося, минуло всього п’ять хвилин з моменту вибуху та вибухової розгерметизації.

Центр керування повітряним рухом знову запитав:

— «Транс-Америка-Два», повідомте про свої наміри.

Вернон Демерест відповів, попросивши прямий курс до Детройта, поки вони не перевірять обсяг пошкоджень. Про наміри щодо посадки в Детройтському Метрополітені чи деінде вони повідомлять протягом наступних кількох хвилин.

— Вас зрозумів, «Транс-Америка-Два». Детройт повідомив, що вони забирають снігоприбиральну техніку із ЗПС три-лівої. Доки не буде іншої