Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Проект «Україна». Галерея національних героїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галерея національних героїв" автора Андрій Юрійович Хорошевський. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 125
Перейти на сторінку:
виїжджала на гастрольні виступи до Петербурга, де співала у складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Арімонді, Пуччіні і Сильвестрі. Російська критика також високо оцінювала майстерність молодої співачки, називаючи її «жінкою-Шаляпіним», що було ледь не найбільшою похвалою на батьківщині знаменитого співака.

У середині літа 1910 року Соломія вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Річчоні, колишнього мера приморського міста Віареджо, де у Крушельницької був власний будинок. Весілля відбулося в Буенос-Айресі під час чергових гастролей.

Знаходячись у зеніті слави, Соломія Амвросіївна вирішила піти з оперної сцени і присвятити себе концертній діяльності. Встаннє вона виступила в «Ла Скала» в лютому 1915 року на прем’єі опери Піццетті «Федра», але свої концертні турне по Європі і Америці почала тільки в 1923 році, витративши роки на підготовку нового репертуару.

Гастрольні маршрути Соломії проходили по багатьох містах світу, завжди завершуючись на рідній землі Галичини. У 1939 році після смерті чоловіка Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і приїхала до Львова, якраз у той час, коли територія Західної України стала радянською. У 1944 році всесвітньовідома співачка стала педагогом Львівської державної консерваторії імені Лисенка, а через 8 років – професором.

Останніми роками Соломія жила і працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід і величезні знання молоді. Незважаючи на похилий вік, співачка виступала і з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років. Вона померла від раку горла 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі недалеко від могили свого друга Івана Франка.

Гмиря Борис Романович

(1903—1969)

Видатний оперний співак

У 2003 році, до 100-річчя Бориса Гмирі, ЮНЕСКО в своєму спеціальному посланні відзначало: «Гмиря відомий як Борис Великий і його величний бас визнаний унікальним феноменом, що належить не тільки Україні, але і світовій культурі в цілому… Його філософські та епістолярні праці також становлять величезну цінність для світової культури». Людина дивовижного і різностороннього таланту, Борис Гмиря заради кращого і більш ситого життя міг переїхати до Москви, а може навіть до Парижа або Нью-Йорка. На нього завжди був попит, його феноменальний голос знали у всьому світі. Але він залишався удома, тому що любив Україну не на словах…

Він народився 23 липня (5 серпня) 1903 року в Лебедині (нині – Сумська область). Родина ледве зводила кінці з кінцями, грошей, які заробляли батьки (батько – каменяр, мати – швачка), часто не вистачало, щоб прогодувати дітей. Коли Борис закінчив школу, попросив батька віддати його в училище, проте той, за спогадами Бориса Романовича, відповів: «В училищі потрібна форма, а мій заробіток – 11 рублів на місяць».

Вже в 11 років хлопчик самостійно почав заробляти собі на хліб. Був посильним, різноробочим, матросом, кочегаром. У 1930 році він вступив у Харківський інженерно-будівельний інститут, який з відзнакою закінчив у 1935-му. У тому ж таки році Борис поступив в аспірантуру Харківського науково-дослідного інституту споруд. Він написав декілька статей і навіть одержав премію за удосконалення конструкції бетономішалки. Проте будівельником Борис Гмиря так і не став…

Його приголомшливий голос візначили ще під час студентських концертів. Хтось порадив Борису піти на прослуховування в Харківську консерваторію. Члени приймальної комісії буквально обімліли, коли почули цей густий бас. Але за тодішніми правилами вчитися одночасно в двох вузах було не можна. За Гмирю замовив слово викладач вокалу і майбутній наставник Павло Голубєв. Він пішов на прийом до наркома освіти Миколи Скрипника і добився, щоб для Гмирі зробили виняток і дозволили вчитися одночасно в двох вузах.

З 1936 року Борис співав у Харківському оперному театрі. Через три роки він стає лауреатом Всесоюзного конкурсу вокалістів у Москві, після чого йому пропонують роботу у Большому театрі і Ленінградському оперному театрі. Але Гмиря залишається в Україні. У 1941 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста УРСР.

Коли почалася війна, Гмиря опинився в окупованому німцями Харкові. Він співав у театрах (у Харкові, потім в Кам’янці-Подільському), як і інші артисти, що не встигли евакуюватися в тил. Пізніше це стало приводом для звинувачень його в зраді.

З 1945 по 1957 рік Борис Романович працював у Київському театрі опери і балету. У 1951 році, за особистим розпорядженням Сталіна, проминувши «проміжне» звання народного артиста УРСР, Гмиря був удостоєний звання народного артиста СРСР, в 1952 році артистові була присуджена Сталінська премія. В його репертуарі було близько 40 оперних партій, головними серед яких були партія Тараса («Тарас Бульба»), Кривоніс («Богдан Хмельницький»), Сусанін («Іван Сусанін»), Мефістофель («Фауст»).

Незважаючи на всі нагороди і премії, за кордон Бориса Гмирю випускали неохоче, тільки в країни соцтабору, західні країни були для нього закриті. На виступи Гмирі до Москви і Києва приходили заявки з кращих оперних театрів США, Італії, Великобританії, Голландії, але у відповідь незмінно йшли телеграми: «Гмиря хворий». У Київській опері, якій артист віддав стільки сил і енергії, продовжувалося його цькування. Головний «аргумент» був все той же – в роки війни Гмиря нібито співробітничав з німцями. Насправді це була елементарна заздрість, яка завжди є супутницею справжнього таланту. У результаті в 1957 році Борис Романович був вимушений піти з театру.

Воістину, немає пророка в своїй вітчизні – Гмирю знали і любили у всьому світі, його платівки розходилися величезними тиражами, в 1962 році його ім’я було включене в престижну музичну енциклопедію «Хто є хто». А на батьківщині великий співак не мав постійного місця роботи, заробляв на життя гастролями. Серце Бориса Гмирі не витримало цієї боротьби 1 серпня 1969 року. Він був похований на Байковому кладовищі в Києві.

Вертинський Олександр Миколайович

(1889—1957)

Кумир естради ХХ століття, композитор і виконавець пісень

Говорячи про Олександра Вертинського, дуже важко розставити всі крапки над «i», відповісти чітко на питання, хто він – співак, поет, письменник, актор? Вертинський настільки багатогранний у своєму таланті, що визначити чітко межі його таланту неможливо. Він – людина мистецтва у всій її повноті, і саме тому його так обожнювала публіка…

Олександр народився 9 (21) березня 1889 року в родині київського повіреного. Він рано втратив батьків: матері не стало, коли йому були три роки,

1 ... 117 118 119 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"