Читати книгу - "Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(Наближається до могили з хрестом).
Темно скрізь... Тільки там - від якогось часу Білий хрест із пітьми виступає; Я Тому, Хто під ним - скарги всі понесу, В Його слова-розради спитаю. Коли діждемось ми, що вже буде не крук Перемогу співати, Але, з бою йдучи, вільний, гордий онук На могили прийде спочивати? Обізвись зпід хреста, обнадій козаків, Віщий, славний козаче; Ти пророчим чуттєм шлях грядучих віків Маєш силу відчути, побачить. Коли білий Твій хрест по степах мовчазних Сяйвом думки одної розлється, В душах холопа, пана, сліпих і німих Рівним полум'ям волі займеться? Коли світ розжене сон-кошмар віковий, Коли встануть нащадки прозрілі І не плач, тільки клич пролуна бойовий, Втішить наші кістки наболілі? Коли рідна земля - Україна вільна Ворогам і своїм - яничарам Крикне: "Геть!?"
(Під землею гуркіт. Чути зпід хреста голос.)
Голос
"Незабаром! Іди, одпочинь, сивоусий борець, Лицарство утіш: скоро мукам кінець!"(Козак зникає).
(Якийсь час тихо. Світ збільшується, розливається по лівому боці сцени й там ізза хмар виступає мур і гратована брама з замками. Над брамою величезний чорний російський орел. Вартує двоє салдатiв. Могила з хрестом - у тіні).
1-й салдат
"Слишіш, брат, гаварят, Что в адну із весенніх ночей Здесь нечістая бродіт, I прі свете какіх-то лучей Нашу узніцу прочь-то виводіт, - Как би нам не прішлось...2-й салдат
- А ти - брось І не згадуй проти ночі лиха; Адже грати міцні, А замки все стальні, - Встережем, дасть Бог, все буде тихо...(Мовчаннє. Хрест прояснюється, чути гуркіт і нараз брама розчиняється-розсувається на двоє і ховає за собою переляканих вартових. Орел схиляється на бік. Виходить жінка в чорній киреї. Крізь кирею видно українське вбрання. На руках і ногах брязкають ланцюги. На голові колючий вінок).
Жінка
"Третю сотню років Від кайдан-ланцюгів Тіло мліє моє, умліває; Чорний, хижий орел Із безцінних джерел, З мого серця, скарби випиває. Моїх діток-синів Під серпанками снів В одяг рабства, льокейства вбирає; Сплять - не стогнуть вони, Нерозумні сини, В муках рабства, в занедбанім краї"...2-й салдат (прислухаючись, ізза брами виглядає)
"О, Боже мій! Що чую я? Мій рідний край, - земля моя, Земля батьків, дідів моїх В руках чужих?"...Жінка (далi)
...І тільки в цю ніч, коли той народивсь, Що першим був, перший сльозами заливсь, Над долею матері плакав-ридав, Але небезрадно - в сльозах гартував, В горнилі душі меч двосічний кував: Для тих, що скорились, меч помсти, ганьби, Для тих, що катують, меч-гнів боротьби, - У цю тільки ніч бачу знов світ ясний, Надійний вінок одягаю рясний. І жду, не діждуся, коли вже прийде Той местник, що нових борців приведе; Той местник, що вимріяв перший мій син В часи безголов'я, найтяжчих годин, Оддавши для його, за його усе, За того, хто волю мені принесе... І жду, не діждуся, коли він прийде І волю і правду мені приведе?..(Сідає стомлена коло могили. Задумалась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець», після закриття браузера.
